"Кожному Своє" записує свій перший справжній альбом

"Кожному Своє" записує свій перший справжній альбом Восени 2003 року народився ще один рок-гурт, у який не вірили навіть друзі. Але пройшло чотири роки, а учасники колективу не розпалися, але й встигли пройти довгий і важкий шлях. П'ятеро хлопців - Остап Панчишин (вокаліст), Роман Беднарський (ударник), Роман Задорожний (клавіщник), Володимир Оленський (гітарист) та Орест Панчишин (бас-гітарист) вже здобували призові місця на престижних фестивалях. А остання перемога на „Тарасі Бульбі" дала їм змогу записати перший справжній альбом. Цікава й історія народження назви гурту: її обрали дуже спонтанно, хоч і після тривалих роздумів. А сталось це так: хлопці думали - гадали, як назватись і, коли перед концертом зібрались, щоб нарешті узгодити назву, то після довгих суперечок колишній бас-гітарист Євген Кірлейса зробив сумний висновок: „... кожному своє...". Цю репліку і зрозуміли як варіант назви. Журналісту нашої газети випала нагода поспілкуватися з вокалістом гурту „Кожному своє" Остапом Панчишиним. Яка історія створення вашого гурту? У мене батько, мати і тітка - музиканти. І вже з двох років я вирішив, що буду, як мій тато. Вчився у музичній школі. Десь у класі 8-9 мені почала подобатись рок-музика. Пізніше я вступив до музучилища, де і познайомився з хлопцями, з якими зараз граю. Запропонував створити гурт. Хлопці погодились. І от, граємо разом. Як Ви можете охарактеризувати свою музику? Ми не можемо охарактеризувати свою музику, бо ми себе ніяк не позиціонуємо. І я думаю, що це добре. Бо є гурти, які кажуть, що вони грають поп-рок, а потім слухаєш їхню музику, а це і не поп, і не рок, а взагалі щось інше. Це люди мають визначати, що ми граємо. Ми просто віддаємо свої емоції і все. Ловимо кайф від нашої музики. У нас пісні складаються з різних за стилями шматочків: етно, блюз, хард-рок. Тобто нам цікаво експериментувати. Коли ми навчалися в училищі, ми грали концерт з камерним оркестром. Цікаво було пограти. Адже це абсолютно нове звучання. На наш виступ у "Рісаssо" запросили сесійних музикантів: перкусіоніста, бек-вокал, ще одного клавішніка, , віолончель. Це зовсім інше звучання. А ми таке шукаємо, я б навіть сказав, „гонимося" за таким. Чула, ви збираєтеся записати ваш перший альбом, який вийде на лейблі. Це правда? Так, це правда. Ми записуватимемо його в Києві. Це від фестивалю "Тарас Бульба", на якому ми стали володарями гран-прі. І як подарунок - запис альбому. Він складатиметься з дванадцяти пісень (хоча у гурту близько тридцяти композицій, - прим, автора), тобто туди ввійдуть, на нашу думку, найкращі пісні гурту "Кожному Своє". Я довго сидів вдома, відбирав. І ось нарешті ми відшліфували весь матеріал на репетиціях. Розкажи, будь ласка, про ваш виступ на "МІ". Два роки назад у "КС" у Києві був менеджер, який домовився про виступ на цьому телеканалі у телепередачі "Guten Morgen". У нас було інтерв'ю, і ми виконували пісню під гітару. Нам дуже сподобалось. Все просто. Молодим гуртам дуже складно чогось досягти. А ви вже свій перший альбом записуєте. У вас є якийсь секрет успіху? Досягнути чогось дуже важко. Але я вже давно переконався, що потрібно працювати. Бог є на світі, і він все бачить. Не сьогодні, не зараз, не через рік, але згодом все винагороджується. Багато хто говорить, що ми купили гран-прі на фестивалі "Тарас Бульба". Це смішно. Ми готувались до нього дуже довго. Щоденні репетиції по п'ять годин. Я вважаю, що цей приз дістався нам абсолютно законно. Якщо ти працюєш, тобі це все дасться з часом. Треба бути готовим до цього. Ми працювали один рік, другий, і не могли себе реально оцінити. Почали тоді записувати на відеокамеру наші репетиції. Дивилися на помилки, працювали над ними. Лише зараз ми встаємо на ноги. Який шлях розвитку ви обираєте для "КС" - самостійний чи за допомогою продюсування? Я за те, щоб іти до кінця самостійно. Була можливість появи менеджера, продюсера. Але вони диктують тобі свої правила. Не лише те, що і як грати, а й як усміхатись і що вдягати. Я сам пишу тексти, аранжування. Тобто я відчуваю, як воно має бути, чи відверте, чи ні. Мені ніхто не має права вказувати, як воно має виглядати. Я за те, щоб гурт мав своє обличчя. Можливо, це довше, але це сто відсотків правильний варіант. Ви змогли б визначити, які пісні у вас найкращі? Це не мені вирішувати. Звісно, є пісні, які мені дуже подобаються. Серед них пісня „Вітер". Я виношував її три роки, але ніколи не думав, що вона стане піснею. А ще пісні „Так хочеться тиші", „Сприймай мене". У вас є спільна пісня із вокалістом гурту "АННА" Віктором Новосьоловим. Як вона народилась? Ми їздили на фестиваль "Володимир". "Анна" і "КС" жили в сусідніх кімнатах. Третя година ночі. Ми сиділи усі разом, і тоді Вітя запропонував зробити спільний      проект. Сказав, що у нього є пісня, а я попросив заграти. Він взяв гітару, почав щось    награвати, але сказав: "Слухай, я забув акорди". Попросив заспівати. Вітя почав щось мугикати. "Я і слова забув! Але у мене є все записано", - сказав він. Було смішно. Проте я не розумію, як можна забути пісню, яку ти написав. Особисто я пам'ятаю написане собою кожне слово, кожну нотку. Багато людей відвідують ваші сольні виступи? Коли у нас був перший сольний концерт у "Ляльці", я нервував. Боявся, що ніхто не прийде. Але ми дуже здивувались, як зайшли у клуб-кафе. Там було стільки людей, що неможливо було пройти. Після того ми вирішили робити лише сольні концерти. З іншої сторони важливу роль відіграють ротація на радіо та інформація про гурт у ЗМІ. Це буває періодами. Але люди вже знають. На вулицях впізнають? Не завжди. Але бували моменти, коли брали автографи. Дуже приємно. Хто лідер гурту? Напевно, я. Музикою і творчістю займаюсь я, а організаційними питаннями - хлопці. У вас є якісь ритуальні дії, які виконуєте перед виходом на сцену? Раніше були. Але зі зміною бас-гітариста ми відмовились від цього. Ми спокійно чекаємо виходу на сцену, налаштовуємося на концерт. Не можна звільняти емоції перед виступом, бо тоді не буде такого вибуху. Я ще чотири роки тому зав'язав ниточку перед першим виступом (ниточка-талісман ще і досі на зап 'ястку Остапа, - прим. автора). А хто у вас тепер бас-гітарист? Мій батько. Вдома ми батько і син. А в колективі гурту я вирішую. Які у Вас почуття до музики? Я народився із знанням та усвідомленням, що я музикант. Я не хочу бути ніким іншим. Це моя місія. Я з раннього дитинства вирішив, що буду, як мій тато. Сам я скрипаль, хоча володію багатьма інструментами. Розмовляла Марія Турчина

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.