"Тату, а хто такий Свердлов?"

Чи має значення чиє ім'я носить вулиця на якій ви мешкаєте, працюєте, вчитеся або просто прогулюєтеся? Які відчуття виникають у вас, коли, вказуючи домашню адресу, ви називаєте чи пишете назву вулиці? Можливо вона вам до вподоби, або ж ви вже давно хочете, щоб її перейменували, а може бути й таке, що вам байдуже. Експерти громадської ради газет „RIA” та „20 хвилин” обговорили питання перейменування вулиць у наших містах та селах. Серед іншого, вони наголошували, що ставлення до назв вулиць та їх перейменувань повністю залежить від свідомості людини. І навпаки, ті, чиї імена дивляться на нас із табличок на будинках, хочемо ми цього чи ні, залишаються для нас та наших дітей певною мірою авторитетом та взірцем для наслідування.

Можливо, якби вінничани дізналися більше про життєвий шлях тих, імена яких увіковіченні у назвах вулиць, то ставлення багатьох з них до цього питання різко змінилося. Для багатьох це може видатися несподіванкою, але вінницькі вулиці, яким не менше ста років, у минулому столітті перейменовувалися по кілька разів. Цей процес можна поділити на п’ять основних етапів. Перший етап – найменування вулиць у часи царської Росії, другий  - після приходу до влади більшовиків, третій – під час німецької окупації, четвертий – після повернення радянських військ і п’ятий – у часи незалежності.
Найбільш ідеологічно насиченою була епоха правління Комуністичної партії. Тоді назви вулиць давалися, як правило, на честь революціонерів, партійних діячів і тих, хто активно підтримував цей режим. У людей не питали, чи подобається їм жити на вулиці Леніна чи Дзержинського, коштів на перейменування не шкодували. Розуміли – мова йде про роботу над найважливішим: над свідомістю людини. З приходом у 1941 році німецьких нацистів майже кожна вінницька вулиця отримала українські історичні назви: Володимира Великого, Петра Могили, Івана Богуна, Котляревського... Тоді у місті не з’явилися вулиця Адольфа Гітлера, кайзера Вільгельма чи Бісмарка. Деякі історики кажуть, що таким чином нацисти хотіли схилити на свій бік вінничан.
За часи незалежності частину вінницьких вулиць перейменували, але чимало залишилися зі старими тенденційними назвами. Мало хто з мешканців вулиці Іони Емануїловича Якіра знає, що свого часу цей радянський воєначальник дав наказ про відсоткове знищення чоловічого населення Кубані. Напевно мало хто з мешканців вулиці Свердлова знає, що автором та ідеологом більшовицької резолюції про червоний терор, який забрав життя мільйонів людей, є саме Яків Свердлов. Список можна продовжувати. На цьому історичному тлі показовим є приклад з вулицею лікаря Пирогова. Жодна влада, яку пережили у минулому столітті вінничани, назви цієї вулиці не змінювала.  

Віталій Голоскевич (34)
священик вінницького Святопреображенського собору УПЦ (МП)

- Перед тим, як перейменовувати вулиці, треба подумати на честь кого їх назвати. У мене виникла асоціація з канонізацією святих. У Царстві Небесному не святих немає, але церква земна прославляє лише частину угодників Божих. Тих людей, які є для нас взірцем, життя яких дає повчальний приклад. Так само із назвами вулиць. Їх варто називати на честь людей, які залишили свій слід в історії, особистостей, які вплинули на розвиток нашого міста, країни, людства в цілому. Підростають мої діти і настане такий момент, коли вони запитають в мене: „Тату, а хто такий Свердлов?” чи інші революційні діячі. Історія показала, що вони не були героями. Соціальні проблеми завжди існуватимуть і грошей завжди буде на щось не вистачати, але те, на честь кого названі вулиці в місті, має велике значення. Той святий, на честь якого кожен із нас хрещений, є нашим небесним покровителем, так само і люди, на честь яких ми називаємо вулиці, повинні бути гідними цього. Мені не байдуже, на якій вулиці я живу, і на честь кого вона названа.

Роман Штогрин (28)
перший заступник начальника головного управління з питань внутрішньої політики у справах засобів масової інформації та зв’язків з громадськістю вінницької облдержадміністрації

- Національну пам’ять потрібно відроджувати у тому числі і через перейменування вулиць. Це питання має три складові: час, свідомість і гроші. У часі це повинен бути поступовий нерізкий рух. Щодо свідомості, то людина повинна це робити по добрій волі. За перейменування у даний час відповідають депутати місцевих рад. Через свої комісії вони ініціюють і перейменовують вулиці. Гроші, які для цього потрібні не є аж такі великі, але вони також потрібні. У цьому питанні необхідно в центрі уваги ставити людину – наскільки їй це зручно та комфортно. Тому що після  перейменування потрібно міняти домові книги, документи про право на власність, паспорти... Я вважаю, що вулиці потрібно називати на честь геніїв, героїв, мучеників, які присвятили себе розбудові та становленню держави, відновленню національної свідомості. Ми забуваємо про цінний пласт нашої історії та культуру, про людей, які справді заслуговують на нашу оцінку. Якщо з нашого міста вийшов геній, то варто назвати вулицю на його честь. Тоді ми вчимо суспільство на позитивних прикладах. Цей процес має бути максимально деполітизований. У сучасній історії ми маємо Амосова, Лобановського, братів Кличків, Андрія Шевченка...

Тетяна Яковенко(55)
голова постійної комісії з питань освіти, культури та духовного відродження Вінницької обласної ради, доцент, поетеса 

- У перейменуванні вулиць немає нічого нового та страшного. Відомо, що середовище формує людину і для неї важливо, яку назву має вулиця, на якій вона живе. Свого часу я працювала з молоддю, яка писала оповідання і вірші та сотнями присилала їх на моє ім’я. Я звернула увагу, що переважна більшість тих дітей живе на вулицях Тараса Шевченка, Лесі Українки, Коцюбинського, Стефаника... Я була вражена, зауваживши таку статистку. Очевидно, ця дитина відчувала особливе ставлення до Шевченка, і почала писати художні твори. Раніше, коли будували молодіжні селища, там закладали вулиці із назвами Ніжності, Щаслива, Вишнева, Сонячна. Можна назвати вулицю більш креативно, наприклад, Першого кохання. До імен геніїв, героїв, мучеників, я б додала імена вчених і митців та радила б уникати імен політиків-метеликів. Я живу на вулиці Данила Нечая і мені приємно підписувати всі конверти.

Владика Онуфрій (43)
керуючий справами Вінницької єпархії УПЦ КП

- Перейменування вулиць - це нормальний процес, бо це перегляд духовних ідеалів у суспільстві. Ніколи не допустимо збереження старих назв вулиць, які суперечать суспільним цінностям. Наприклад, Павлик Морозов є антиподом, і жити на вулиці, названій на його честь, є приниженням людей. Мені неприємно, коли у незалежній Україні до цього часу залишилося дуже багато назв на честь комсомолу. Важливість перейменування вулиць значно перевищує матеріальні витрати на це питання. Це наші опорні сигнали свідомості. Суспільство має чітко показати свої духовні пріоритети і визнати, хто є справді нашими героями і на кого ми рівняємося. Павлики Морозови залишилися через байдужість, але до нових ідеалів байдужості немає. Це говорить про те, що наше суспільство ніхто не готує. А причина, щоб нічого не робити, завжди знайдеться. Щодо вулиць абрикосових, ніжності та цілування хочу сказати наступне: я вважаю, що такі назви можливі лише на перехідному етапі.

Іван Бондарчук (65)
голова вінницького обласного товариства „Україна-Росія”, народний депутат України 5-го скликання

- Вулиці перейменовувалися і будуть перейменовуватися, бо це живий процес. На мою думку, гроші - це найменший фактор, який взагалі не повинен фігурувати, оскільки затрати на перейменування не дуже великі. Більші труднощі виникають через те, що людям потрібно робити певні зміни в документах. Сьогодні ті, хто хоче перейменовувати вулиці діє більшовицькими методами, які й самі критикують. У Вінниці незабаром буде затверджений статут міста. Там передбачена форма проведення громадських слухань. Ми ж пам’ятаємо, як люди обурилися, коли перейменовували вулицю Свердлова на вулицю Петра Могили. Тоді вже більшовиків не було. Але, оскільки люди не знали, хто такий Петро Могила, ця назва асоціювалася в них з іншим явищем. Перейменовувати вулицю потрібно з опорою на свідомість людей, бо інакше ми будемо робити це кожен раз, як у міській раді змінюватиметься більшість на користь тієї чи іншої політичної сили.

Валентина Ратова (69)
заступник голови Вінницького обласного товариства колишніх політв’язнів та репресованих

- Люди справді не знають багатьох видатних людей, пов’язаних з Вінниччиною. Ми повинні звертатися у цьому питанні до людей, щоб вони це питання краще розуміли. Я живу на вулиці Свердлова, і після того, як збирали підписи проти перейменування цієї вулиці на честь Петра Могили, я поїхала в Київ дослідити, ким був Петро Могила. Тоді я переконалася, що люди нічого про Петра Могилу не знають. А я ж також поставила підпис проти нової назви, і думаю тепер, Господи, не покарай мене за це, бо я ж не знала. А Могила виявився одним із найкращих у історії. Я проти того, щоб у Вінниці існували вулиці, названі на честь чекістів, які розстрілювали невинних людей та репресували їх, мучили голодомором. У всіх цих питаннях треба добре розібратися та правильно інформувати людей.

Сергій Свитко (47)
голова вінницької крайової організації Народного Руху України

- Німецький філософ Гегель казав, що раби не знають своєї історії. У радянський період український народ намагалися зробити рабами. Уже 18 років існує незалежна держава, але ми залишаємося і посттоталітарною, і постгеноцидною державою. Неможливо собі уявити, щоб Німеччина через 18 років після загибелі Третього рейху ще б мала символи того режиму, наприклад, пам’ятники Адольфу Гітлеру. Та нація зробила висновки з історії та радикально змінила свій курс. Керувати нашою державою в значній мірі продовжують представники останньої генерації компартійного та комсомольського керівництва. У Вінниці до цього часу є Ленінський район. Це ганьба для українців. Дітки у 16 років отримують паспорти, де вказано Ленінський район. Вони роблять висновок, що це начебто непогана людина, якщо на її честь названо район міста. Перейменування вулиці Чекістів на Чорновола коштувало всього дві тисячі гривень. Це символічна сума, якщо подивитися, які кошти сьогодні витрачаються на феєрверки до Дня міста, і які розваги влаштовуються для загалу. Це свідчить про те, що влада свідомо гальмує ці процеси.

Михайло Бардин (50)
голова правління Подільського центру прав людини

- При народжені кожної вулиці їй дається ім’я. Воно береться з історичних обставин, у яких вона з’являється. Я проти назв вулиць на честь Свердлова, Козицького, Леніна, Рози Люксембург. Я за максимально чутливе повернення первинних найменувань. У сьогоднішньому житті ми героїзуємо нові постаті. Колись вул. Зодчих, вул. Аграрна і тупик Тихий знайдуть своє ім’я згідно зі своїм масштабом. За кордоном власники часто дають назви своїм будинкам та вивішують їх на фасаді. Як правило, це жіночі імена. Мене особливо дивує назва вулиці Павлика Морозова, на якій функціонують дві середні школи із досить високим рейтингом та відповідними педагогічними колективам. Для імен наших видатних діячів, таких як Іван Огієнко, Симон Петлюра, Євген Коновалець, командир УГА, яка стояла у Вінниці, можна знайти вулицю, перше ім’я якої не мало значення, а потім вона була перейменована під ідеологічним пресом.

 Вулиця Дзержинського перейменована на Театральну, але пам'ятна дошка так і залишилася в центрі міста до цього часу...

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.