Незалежні, але бідні

Учора Україна відсвяткувала чергову річницю незалежності. Був парад і народні гуляння. Але чи була атмосфера справжнього свята? Адже питання, що ми за цей час здобули, а що втратили, залишається відкритим

Як відомо Мойсей 40 років водив іудеїв пустелею. Україна пройшла майже половину цього шляху. Результати - дискусійні, але в тому, що можна було і краще, не сумнівається ніхто.
Але чекати ще років з 20, щоб нарешті побачити, куди ми, власне, ідемо - нікому не до снаги. У той же час, владі, щоб визначитися з курсом, поки ніколи. У цьому році вона буде укріплюватися "на місцях", завершуючи формування вертикалі. Тож основні надії політологи покладають на наступну, 20 річницю, незалежності. Зрештою, хоче ж Віктор Янукович, продовжити свою каденцію ще на один термін - значить, має щось робити "для людей", як і називалася його передвиборча кампанія.
На жаль, спроби попередніх президентів створити Україну для людей успіхом не увінчалися.
Кравчук писав закони. Кучма створював свою власну модель управління, а розвинув бюрократію. Ющенко - просто розводив бджіл і ходив на Говерлу. Створювати якісь програми розвитку на тривалу перспективу - не брався ніхто, бо як правило, усі каденції наших президентів (крім Кучми) обмежувалися одним терміном, а починати робити щось хороше, аби результатами скористався опонент - це якось не по-українськи :(.
Тож не дивно, що за 19 років рівень національної свідомості не тільки не зріс, а й зменшився в кілька разів. При тому, що в 1990 році на референдумі понад 90% українців проголосували за незалежну Україну. А сьогодні, складається враження, що нам хочуть нав'язати стереотип, що Схід і Захід України - це два різні полюси, які просто не можуть жити дружно. Хоча, на рівні звичайного спілкування між людьми це не відображається ніяк. Правда в тому, що і в Донецьку, і Львові, і у Вінниці люди хочуть одного - жити добре. Тож може годі розхитувати човен, в якому ми усі пливемо, а разом "гребти" в одному напрямку - до світлого майбутнього. З Днем незалежності!

Ігор Ткачук (36),
депутат міськради, голова обласного осередку партії "Удар Віталія Кличка":
- Треба починати з того, що людина повинна хотіти жити в своїй країні. Вона має пишатися тим, що вона живе в тій чи іншій державі. Повинен бути дух патріотизму і любов до Батьківщини, повинно бути відповідне виховання з самого дитинства.
Чому цього не вийшло за 19 років? Напевно тому, що у тих людей, які приходили до влади, навіть не було такої думки. Адже якби хтось хотів це робити - він би робив. Коли людина при владі і керує усім процесом та має у розпорядженні усі фінансові потоки - потрібне лише бажання робити щось. Бажання виділити кошти на підняття національної свідомості в пресі, телебаченні і так далі. Тут навіть не треба багато коштів. Треба прийняти відповідні закони і слідкувати, як вони виконуються. Мені здається, що просто ні в кого за 19 років не було такої задачі. Скоріше навпаки - розколоти та поділити суспільство на тих, хто говорить російською та українською.
Разом з тим, не можу сказати, що у нас все лише погано. У нас багато і позитиву - просто його треба бачити. Єдина велика проблема, яка у нас справді є - економічна. Якщо вирішимо її - все буде добре.

Валерій Палій (60),
юрист, член НРУ:
- Я один із тих, хто здобував незалежність. 24 серпня стояв на майдані біля Верховної Ради. Добре пам'ятаю, як тоді ми від сили і до хрипоти кричали: Воля або смерть! Тоді ми справді були готові померти, лиш би добитися того, чого вимагали... На жаль, сьогодні є велике розчарування. Розчарування з приводу того, що за 19 років ми більше втратили, ніж здобули.
Дуже шкода, що незалежність здобували одні, а до влади прийшли зовсім інші. З самого початку, при здобуті незалежності, ми переживаємо відому формулу: революції задумують генії, виконують - стільчаки чи герої, а використовують винятково політики.
Шкода також, що період накопичення капіталу ще не закінчився. А влада і бізнес досі дуже тісно поєднані.
Прикро, що у свій час ніхто не поставив на високому рівні питання, щоб замість того, щоб руйнувати великі заводи - створити спеціальні пільгові умови для їх роботи у той адаптаційний період. І це було б набагато краще, ніж те зубожіння, яке ми маємо сьогодні. Так само, як хто в 2000 році дозволив Кучмі своїм указом розпускати колгоспи, натомість нічого не створивши замість них.

 

Петро Горійчук (35),
заступник голови міської організації Партії регіонів:
- Ми повинні зрозуміти усю серйозність відповідальності, яку ми взяли 19 років назад. Я пам'ятаю, як я був підлітком і ми займались розповсюдженням літератури і агітацією за незалежну Україну.
Тоді це все виглядало дуже романтично: у нас є газ, вугілля і так далі. Словом, щось із серії "зараз відділимось і заживемо". Саме таким чином ми тоді сприймали незалежність. Але як ми її здобули все пішло зовсім не так. Виявилось, що і вугілля у нас не так вже й багато, і не таке воно для нас дешеве. І газу не багато і так далі. Тому пішло розчарування. Бо людям наобіцяли багато, але зробили мало.
Потім, замість того, щоб "впрягтися" і почати працювати та будувати незалежність - ми слухали чергові лозунги. Мовляв, піде Кравчук - буде Кучма - запрацює економіка, буде російська мова і все буде добре. Прийшов Кучма - цього не сталося. Знайшли Ющенка, також усі сподівалися, казали, що Штати допоможуть і все буде гаразд...
Сьогодні ми маємо нарешті зрозуміти, що нам ніхто нічого не дасть. Ми все-таки повинні впрягтися і працювати самі.

Максим Волосевич (23),
політолог:
- Як на мене, то сьогодні, у 2010 році, Україна більш незалежна, ніж вона була за Ющенка, чи за Кучми. Але, це не досягнення Януковича.
Тут справа в іншому. Великі країни сьогодні ослабили свої інтереси до України. У них усіх інші інтереси - свої власні. В Європі економічна криза. Проблеми відчувають і Штати. А Росію - її, в даний час можна назвати не інакше, як ТОВ "Путіна і Мєдвєдєва".
Тож є надія, що починаючи з цього моменту, ми будемо розвиватися більш правильно. Головне - наскільки влада скористається цим шансом.
Сьогодні Януковичу уже вдалося консолідувати владу. У нього є свій уряд, стабільна коаліція у Верховній Раді. Інше питання, як він використає цю владу.
Найбільш небезпечне, що сьогодні є, це те, що влада йшла з обіцянками робити системні реформи. Але цього ми не бачимо. Поки що.
В цілому ж, Україна до цього часу зберігає статус перехідної держави. І це не так погано. Ми, можливо, не досягли великої демократії, але ми, разом із Грузією, не скотилися назад до тоталітаризму. Ми десь посередині і тому нам треба йти вперед, і у нас є хороші шанси.

Олександр Парвадов (60),
депутат міськради, КПУ:
- За останні 20 років Україна не просто не скористалася своїми можливостями, вона втратила той базовий потенціал, який у неї був.
Він був бездарно розкрадений, розданий і знищений. Тому за ці роки, на жаль, ті колосальні можливості і ресурси, які мала Україна, щоб забезпечити достойне життя народу, ми не використали. Тому люди розчарувались, вони не ідуть на вибори, не знають, за кого голосувати і так далі. Народ за цей час був фактично відсторонений від виборів президентів. Вони у нас не вибиралися, а фактично, назначалися фінансовими угрупуваннями, кланами за допомогою всіх можливих політтехнологій та різного роду одурманювання населення.

 

 

 

 

 

 

Семен Ханук (61),
помічник народного депутата, ПР:
А що розуміється під Україною? А з ким ми могли досягати? У нас немає з ким. З Кравчуком, з Кучмою, з їх командами. От був Ющенко при владі - усі мовчали. Зараз Янукович - підвищення цін на газ - опозиція знову мовчить.
Президент - це капітан команди. Якщо хороша команда - капітан поведе її вперед. Але якщо вона ніяка - то й капітан нічого не зробить. На жаль, у нас жоден з президентів не збирав нормальну команду. Зараз може це вийде у нинішнього президента. Якщо ж ні, якщо він буде опиратися на старі гнилі кадри - то нічого не зміниться. В Росії там не так. У них є своя ідея - Велика російська держава. І вони знають цю ідею з двору. І нагорі знають, що є народ, і хоча він може бути не одягнений чи ще щось, але вони знають, що Росія повинна бути сильною країною. У нас немає у що вірити.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.