На вулиці пропадає хлопець, який втратив пам'ять

Про хлопця, який приблизно три тижні тому з'явився у дворі однієї з багатоповерхівок на проспекті Юності, журналістам «RIA» розповіла молода дівчина на ім’я Катя. Вона, так само, як дехто з жителів сусідніх будинків, виносить йому їсти. Каже, одна із сусідок брала його додому, щоб помився.

Їхав поїздом день і ніч…
- Боляче дивитися, як пропадає людина, - каже Катя. – Напишіть в газеті, може, хтось упізнає його.
Катя показала місце, яке облюбував незнайомець. Допомогла зустрітися з ним. Обоє чекали журналістів на спортивному майданчику поряд із будинком. На запитання, як звати, хлопець відповів – Руслан. Катя здивовано подивилася на нього.
- Це вперше він назвав своє ім’я, - каже дівчина. – До того стверджував, що не пам’ятає. А прізвище своє знаєш?
У відповідь хлопець стинає плечима. На запитання здебільшого відповідає кивком голови: або стверджувально, або – навпаки. Якщо говорить - дуже коротко – одним або двома словами. Великі карі очі видають тривогу. Він не розуміє, чого від нього хочуть незнайомі люди. Незважаючи на спеку, на ньому чорна куртка з чужого плеча. Під нею видно червону футболку. Брюки підв’язані шнурком. На ногах червоні тапочки, жіночі. Взутий тільки в один носок чорного кольору. Коли запитали, де взяв одяг, відповів: «На мусорці».
- Я пропонувала йому нормальне взуття, - продовжує Катя. – Літні босоніжки. Він покрутив їх у руках, подумав, а тоді каже: «Важкі». Одразу повернув назад.
Звідки приїхав, не знає. Єдине, що вдалося з’ясувати після багатьох запитань, що їхав на поїзді. Якщо вірити почутому, їхав один день і ніч. Схоже, з пересадкою. Бо каже, що виходив і заходив у поїзд і знову їхав.

Любить квас і цукерки
Коли зустрілися, незнайомець доїдав бутерброд, принесений Катею. Даємо йому баночку з картоплею з м’ясом. Пропонуємо поїсти, поки гаряча. Він показує кивком голови, що не зараз, пізніше. Чи то соромиться, чи не хоче. Швиденько кладе банку в пакет. У нього їх два. Обидва наповнені речами.
- Він просить квасу, - каже Катя. – Каже, що дуже любить цей напій.
Разом ідемо до магазину. Дорогу показує незнайомець. Між дворами виводить до магазину «Чайка» на проспекті Юності. Просимо показати, що саме хоче купити. Серед кількох видів квасу на прилавку, показує на один з них. Виходимо на вулицю. Хлопець знову кладе пляшку у пакет. Пропонуємо напитися. Крутить головою, мовляв, не зараз. Очі видають сором’язливість.
- А що ти ще любиш їсти?
- Солодке.
- Що саме?
- Цукерки «Червоний мак».
Катя дивується, що хлопець розуміє українську мову.
- Мені здавалося, що він не знає української, - каже Катя. – Коли розмовляла з ним по-українськи, він показував, що не розуміє.
- А що таке тістечка, знаєш?

- Ага, - киває у відповідь головою і додає, - солодкі коржики.
Подавці у магазині, де купували для незнайомця, крім квасу, ще й цукерки «Червоний мак», кажуть, він уже заходив з кимось з чоловіків. Той купував пиво. «Чому звернули увагу на незнайомця?» У відповідь усміхаються: «Бо у нього сповзали штани, підв’язані шнурком. То він весь час підтягував їх».
- А пиво, горілку п’єш?
У відповідь робить на обличчі криву гримасу, махає руками: «Ні-ні!»