Щоб врятувати прикордонника Павла Гаврилюка потрібен мільйон

23-річний Павло Гаврилюк отримав травми, коли бойовики обстріляли з установок “Град” пункт пропуску Маринівка. На нього впала бетонна плита, під якою він пролежав три години

- Двометровий красень. Чемний, вихований, мужній, без жодної шкідливої звички, - розповідає про Павла Гаврилюка свекруха його сестри Людмила Горбунова. - Пашині батьки живуть у Могилеві-Подільському, займаються бджільництвом. Познайомившись із ними, усі ми дивувалися, наскільки це любляча й дружня родина. Кожні вихідні вони завжди проводили усі разом: виїжджали до Дністра, їздили у Лядівський скельний монастир. І от таке горе… Ми всі молимося, аби лікарям вдалося врятувати Павла. На жаль, уже який тиждень його життя висить на волосині… 
   
Коли молодого прикордонника перевели служити у зону АТО, аби зайве не засмучувати батьків, він сказав, що їде на кордон із Білорусією. Говорив матері, що не в змозі розмовляти, бо зв'язок поганий. Про важке поранення сина батьки дізналися, коли хлопця у важкому стані літаком доставили у Київський військовий центральний госпіталь на Печерську. 

На хлопця впала плита 
Вночі 31 липня терористи з «Граду» почали обстрілювати пункт пропуску Маринівка, що на кордоні з Росією. Одна з бетонних плит зруйнованих приміщень впала прямо на прикордонників. Як потім розказували очевидці батькові вінничанина, старший лейтенант Павло Гаврилюк три години лежав під цією плитою. Знайшов свою руку, але подумав, що вона належить другові, бо сам вже нічого тоді не відчував…

Сьогодні молодий патріот завзято бореться за життя. Обидві його нирки відмовили, з п’ятниці у легенях почала накопичуватися рідина, яку потрібно весь час відкачувати, тому вінничанин підключений до апаратів штучного дихання та штучної нирки. Окрім цього, у нього важкий перелом лівої руки, чисельні поранення кінцівок. 

- Коли син запитав про свого друга, лише скотилася сльоза - товариша в живих уже немає, - розповідає мати військового 59-річна Наталя Гаврилюк. - А мені, як матері, зараз хочеться зробити все можливе і неможливе, аби врятувати свою дитину. Не роздумуючись віддала би усі свої органи, аби тільки він жив… Паша завжди говорить: «Мамо, дуже хочеться жити. Я ще хочу пожити у цій країні і принести користь людям».

У Павла були плани розважити батьків
Коли народився син, батьки одразу вирішили назвати його на честь діда, який пройшов усю Велику Вітчизняну війну, дійшов до Берліна і, поклавши здоров’я, здобув чисельні нагороди та перемогу для батьківщини.

- Цю мужність і самовіддачу наш Павло отримав у спадок, - говорять батьки. - Військовим вирішив стати ще у школі. По-чоловічи прийшов і оголосив нам своє рішення. 

Цього року Павло Гаврилюк мріяв взяти відпустку і звозити батьків на Шацькі озера. Після закінчення Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького його направили служити у Луцьк. Красу Волині він мріяв показати рідним.

- А наступного року він хотів піти вчитися далі у військовий виш, - зітхає Наталя Гаврилюк. - З дитинства Паша захоплювався спортом: займався боксом, тенісом, боротьбою. І дуже любив жартувати. Його життєрадісність притягувала людей. У нього море друзів. Зараз усі вони, чим можуть, намагаються нас підтримати. Телефони аж червоні від дзвінків.

Потрібне лікування за кордоном
За іронією долі, мати пораненого прикордонника - росіянка. Вже 27 років вона живе в Україні, яку вважає своєю батьківщиною. 
- У нас родина патріотів. Змалечку дітям ми прищеплювали любов до своєї батьківщини. І під час Майдану, звісно, усі підтримували народ, - говорить Наталя Гаврилюк. - У Росії у мене залишилися рідня. Зараз вони усі моляться, аби син вижив. Сестра з Самари щодня дзвонить, аби дізнатися, чи не стало легше.

Стан військового поки залишається стабільно важким. Батьки вдячні золотим рукам київських лікарів, які щодня чергують біля поранених, сотням волонтерів, які приносять ліки, їжу та усе необхідне пораненим, та київській родині, яка безкоштовно дозволила жити батькам у їх квартирі.

- Ми жили б і на вокзалі - лишень би син залишився живим. Поставити його на ноги - це єдине наше бажання, - зітхає мати. - У Києві нам попалися дуже гарні лікарі, але вони розводять руками, кажуть, врятувати життя сина зможуть лише за кордоном. За допомогою волонтерів ми надіслали запити у лікарні всього світу. Сьогодні вже оформили закордонні паспорти і дуже сподіваємося, що українці допоможуть врятувати нашу дитину. На закордонне лікування потрібно зібрати аж мільйон гривень…  

Допомогти врятувати життя вінницького прикордонника Павла Гаврилюка усі небайдужі можуть, перерахувавши кошти на картку ПриватБанку № 5168 7572 6887 1524, що відкрита на ім’я його батька Гаврилюка Валерія Павловича. 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.