Полковник з Вінниці просився в АТО рядовим солдатом

Полковник Повітряних сил Богдан Бондар з Вінниці просився в АТО на будь-яку посаду, навіть рядовим солдатом. Йому доручили створити загін добровольців з військових льотчиків. Полковник справився із завданням. Очолюваний ним підрозділ, відомий нині під назвою «Дика качка», півтора місяці прикривав підступи до Донецького аеропорту. 

 «Дика качка» - таку назву придумав наймолодший у загоні Максим Галустян. У 21- річного бійця-контрактника був позивний «Молоко». Він мав таке світле волосся, яке за кольором нагадувало молоко. Він говорив, якщо є назва «Дикі гуси», то чому не може бути «Дика качка». З ним погодилися.

Загін прикривав підступи до Донецького аеропорту (ДАП). Перша ротація тривала протягом 45 днів. Було це у жовтні-листопаді 2014 по го. Командир загону полковник Бондар стверджує, що за цей час їх не обстрілювали тільки один-єдиний день - 2 листопада. Як відомо, цього числа у так званих ДНР-ЛНР тривали незаконні вибори.

- В інші дні «поливали» по-різному, - каже командир загону. - Найкоротший період прильоту «гостинців» тривав дві години, найдовший - десять годин. Я добре запам'ятав той день, коли по нас били десять годин. Сталося це 24 жовтня. Тоді моєму синові виповнилося 17 років. З самого ранку я ще встиг привітати його по телефону, а невдовзі почалося пекло. Гатити припинили тільки черех десять годин.  

На жаль, не обійшлося без втрат. Загинув майор Ярослав Костишин. Зазнав важкого поранення. Після того ще вісім хвилин залишався живий. Врятувати його не було можливості. Протягом ротації загалом поранені були семеро бійців. «Дика качка» дотепер залишається на своїй позиції. Нині захищає шлях на Авдіївку, куди не покидають надії прорватися бойовики. З часу створення загону (вересень 2014 року) і дотепер, авіатори утримують стратегічну висоту Зеніт. Нині там служать бійці, які прийшли добровольцями вже за сьомою ротацією. Про те, як починався набір у загін, як один з військових так рвався в АТО, що доганяв побратимів на таксі з Києва до Дніпропетровська, і нарешті, як захищали висоту біля ДАП, розповів журналісту РИА командир загону полковник Богдан Бондар.

Начальник на службі став підлеглим в АТО

-Скажіть Відверто, пане полковнику, навіщо вам було добровільно йти під кулі?

-Ще До створення загону писав рапорт з проханням направити мене в АТО, - каже Богдан Бондар. - Просився на будь-яку посаду, навіть рядовим солдатом готовий був в окопах перебувати. Знаю, що такі само рапорти писали інші офіцери. Це наша робота. До того ж, я з династії військових. У мене дід, батько, а тепер і син - військові. Уже чотири покоління. Син Павло навчався у військовому ліцеї, зараз став курсантом академії Сухопутних військ, 5 вересня ми сім'єю їздили до нього на присягу. Та й дружина, Анжеліка, офіцер, у званні старшого лейтенанта служить в одному з підрозділів Повітряних сил. Донька Катя, щоправда, має інші захоплення - займається танцями та співом.

Створення загону добровольців з військових льотчиків було викликано необхідністю замінити особовий склад військової частини Повітряних сил, що дислокується біля Донецького аеропорту. Виснажені постійними обстрілами, авіатори потребували ротації. Чому саме полковнику Бондарю доручили сформувати загін? Каже, йому запропонували - він погодився. Трохи хвилювався, чи потягне в умовах бойових дій. Раніше командував і взводом, і ротою, і частиною. Але ж то було у мирному житті, а тут - війна.

Понад двісті добровольців виявили бажання їхати захищати країну. З кожним з них командир спілкувався особисто. Після чого відібрав 61 претендента. Серед них два полковники, два підполковники, майори, капітани, лейтенанти, тобто більшість становили офіцери. Своїм заступником командир взяв полковника Миколу Левицького. На службі Левицький начальник у Бондаря, в АТО вийшло все навпаки.

Полковники командир загону "Дика качка" Богдан Бондар (праворуч) та його заступник у загоні і начальник на службі Микола Левицький біля прапора загону, який виготовили волонтери-У районі бойових дій ми всі будемо солдатами, - сказав під час першого шикування командир загону. - І я теж буду солдатом. За одне ще команди віддаватиму.

За словами співрозмовника, бійці рвалися проявити себе у бойових діях. Коли один з них через сімейні обставини не встиг відправитися разом із загоном, наздоганяв на таксі. Їхати довелося з Києва до Дніпропетрвоська. За власні кошти, звичайно. Поїздом не встигав.

Бойове «хрещення» «градами»: залишилися без харчів і одягу

Полковник Бондар згадує, що 27 вересня 2014 по го загін прибув у район бойових дій. Зупинилися на околиці села Тоненьке. Чекали допомоги 93-ї бригади, яка мала далі супроводити прибулих. На той час військова частина, бійців якої мали змінити, знаходилася майже в повному оточенні бойовиками. Без танків та БТРів до своїх не можна було прорватися. Авіатори мали тільки вантажні автомобілі. Зброя - переважно стрілецька.

- Бойове «хрещення» загін пройшов 29 вересня, - розповідає полковник Бондар. - О четвертій годині 25 хвилин ранку нас накрили «градами». Повністю були знищені два автомобілі. На одному пропали продукти, на іншому - речі. Ми залишилися в тому, в чому були одягнуті і взуті. Пізніше одяг нам привезли волонтери. Це були польські куртки з нашивками їхньої армії. Емблеми не стали зривати. «Сепари» просікли ці знаки і давай галасувати: на всіх ресурсах писали, що Зеніт з останніх сил утримує легіон польського спецназу.

30 вересня загін зайшов на територію військової частини. Пробивалися у супроводі танків та БТРів 93-ї бригади. Один з танків залишили у частині. Ще мали зенітні установки, переносні протитанкові комплекси «Фагот», крупнокаліберні кулемети. Бувало, на підмогу викликали вогонь артилерії.

Воду підвозили донецькі патріоти

- Коли ми прибули на Зеніт, тоді старий термінал Донецького аеропорту ще залишався під нашим контролем, - згадує полковник Бондар. - Від нас він був на відстані півтора-два кілометра. Захисників терміналу обстрілювали у два рази інтенсивніше, ніж нас. Якби «сепари» взяли нашу позицію Зеніт, вони б «замкнули» ДАП з північної сторони. Ось чому вони обстрілювали обидва об'єкти. Навпроти позиції нашого загону знаходилася шахта Бутовка. На той час вона була захоплена бійцями батальйону «Восток». Це ще одне джерело постійних обстрілів і небезпеки, звідти час від часу робили вилазки диверсійно-розвідувальні групи. Тому наш загін перебував у постійній бойовій готовності. На сон відводили 3-4 години, не більше. У такій напрузі провели всі 45 днів.

Пострілами з «градів» й артилерії розвалили стіни казарми. Їх не стало навіть у тих місцях, де вони були подвійні. Уцілів тільки бункер, що знаходився на глибині під казармою. Надійний об'єкт! Будувався на випадок ядерної загрози. Вільні від чергування знаходилися у цьому підземеллі. Там і спали. Єдиний недолік - у бункері відсутній зв'язок.

- Найчастіше нас обстрілювали з Путилівського мосту Донецька, - каже командир. - Бувало, про це попереджували телефоном донецькі патріоти. Казали або писали смс - чекайте «гостинців», техніка висувається на позиції. У нашому місці зв'язок був дуже поганий, тому інколи такі попереджувальні смс-повідомлення надходили вже після обстрілу. На нашій стороні так само були інформатори, тільки вже бойовиків. Там це звичне явище. Знають про це і військові, і цивільні.

Проблемою залишалося водопостачання. За межами частини знаходився закопаний у землі пожежний резервуар. Місце постійно прострілювалося. Набирали воду з ризиком. Вона не придатна для пиття. Доводилося знезаражувати. Деякий час виручали місцеві патріоти з Авдіївки. Доставляли «бусом» ємкість з криничною. Ризикували, бо потрапляли під обстріли. Щоб добратися на Зеніт, треба було проїхати біля Ясинуватського лісу. Саме там влаштовували засідки бойовики.

Командир звернув увагу, як деякі автомобілі обминають Зеніт, рухаючись з окупованої території на нашу. Полковник оглянув відрізок дороги і розпорядився перекрити її. Витягли на проїжджу частину два спалені КрАЗи. Щоб їх обминути, треба було завертати у бік розташування частини. Іншої можливості не було. А тут військові встановили блок-пост. Так бійці контролювали всі пересування на автівках.

- Розповісти словами про все пережите непросто, - каже полковник Бондар. - Так само непросто було щодня під обстрілами мінами, артилерією та «градами» виконувати завдання із захисту військового містечка, прикривати наступ на аеропорт. На власні очі бачив, як кожен з бійців робив все можливе аби захистити рідну землю від ворога. Мої підлеглі в боях довели, що є патріотами, сильними, сміливими, а тому непереможними воїнами.

Забута сторінка війни

Приємна несподіванка чекала бійців «Дикої качки» після повернення у Дніпропетровськ. Там їх зустріли волонтери, які приїздили у загін. Вони підготували сюрприз - виготовили прапор загону і вручили його командиру. Разом з ним - емблему «Дикої качки». Перший командир загону полковник Бондар уважно стежить за всіма подіями, що стосуються створеного ним підрозділу. Каже, в історії «Дикої качки» є одна сторінка, яка, невідомо з яких причин, залишилася поза увагою.

-22 Січня нинішнього року бійці загону провели один з найбільших боїв, - розповідає полковник Бондар. - Про це я дізнався від учасників того бою, наших офіцерів і старшини. У той день колона російсько-терористичних військ, очевидно, відхилилася від маршруту і нарвалася на наш загін. Деяка техніка навіть заїхала на територію частини. У тому бою було знищено понад 50 бойовиків, підбито танк, БТР. Детальніше про знищену ворожу силу і техніку мали б розповісти безпосередні учасники того бою. Незрозуміло, чому дотепер залишається поза увагою така вагома перемога бійців «Дикої качки» у той зимовий день

Довідка

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, полковник Повітряних сил вінничанин Богдан Бондар нагороджений орденом Данила Галицького. Указ президента про нагородження підписано 22 січня 2015 року.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.