Олександр Сарабун без ноги повернувся на фронт

- Мені комфортніше з військовими побратимами, ніж з цивільними, - сказав у телефонній розмові з журналістом RIA Олександр Сарабун з позивним "Вінниця". - Ніхто тебе не називає калікою.  Разом з усіма ходжу на стрільби, тренуюся. У батальйоні я цивільний спеціаліст. Але якщо доведеться, візьму зброю.

Олександра мобілізували у минулому році. Відправили на підготовку.  Але він не став чекати терміну закінчення вишколу, хотів  швидше на фронт. Пішов добровольцем у батальйон "Донбас".  Потрапив в Іловайський котел. Пострілами з крупнокаліберного пістолета йому роздробило кістку правої ноги. З важким пораненням опинився в полоні. Через три дні  його обміняли на російських полонених.

- У Дніпропетровську в лікарні плакав лікар і я не стримував сліз, - згадує боєць. - Або ампутація ноги, або не гарантуємо життя. Так мені казав професор. Жити хотілося, навіть якщо без ноги.

Майже через рік Сарабун знову повернувся до колишніх побратимів, але вже в інший "Донбас" - новосформований 46-й батальйон "Донбас-Україна".  Для мужнього ветерана знайшли цивільну посаду, він відповідає за матеріальне забезпечення бійців пірозділу.

У бойового кабана кличка "Депутат"

Пан Олександр не приховує, що своєму поверненню вдячний начальнику штабу батальойну. Каже, той з півслова зрозумів його прохання.

- Коли ми стояли на території Дніпропетровської області, вирішили вигодувати для хлопців кабанчика, - розповідає співрозмовник. - Скинулися з товаришем грішми і купили на ринку. Утримували у клітці на свіжому повітрі. Ще й спробували приручити. Зробили ошийник. Кабанчик гасав у ньому навколо клітки.  Далі не міг бігти, бо був на прив"язі.  За те, що часто свинив, отримав позивний "Депутат", ті теж для народу часто підставляють свиню.

Сталося так, що "Депутат" знайшов спільну мову з собаками, які охороняли розташування нашого підрозділу. Він дислокувався за межами населеного пункту. Кабанчик став таким ручним, що разом з собаками бігав по території частини. Його підгодовували з рук. Назвали бойовим кабаном. Саме ця обставина врятувал його від ножа колія.

Батальйон отримав наказ змінити місце дислокації. Переїжджати треба було в іншу область. Кабана вирішили зарізати. Але начальник штабу заборонив це робити. Шкода стало тварини. Як стверджує Олександр Сарабун, кабанчика віддали в одне із сіл, щоб продовжили вигодовувати. Не тягнути ж його за собою сотні кілометрів, та ще й у таку спеку.

Зрадників Іловайська назвуть майбутні покоління

Рік тому, наприкінці серпня 2014-го, наші війська опинилися в Іловайському котлі. Олександр Сарабун, який побував у тому пеклі, каже, це не поразка армії, це поразка  генералів. Почалася вона не тільки з неграмотних дій. Вонине хотіли вірити в очевидне: російські війська перейшли кордон, вже танки пішли нашою територією, про це доповідали "нагору", а там назвали це панікою.

- Не вірю в те, що нинішнє керівництво країни назве винуватців найбільшого оточення наших військ, - каже співрозмовник. - Ніхто з тих, хто на фронті, так само не вірить в це. Вони бояться про таке навіть згадувати. Майбутні покоління розкажуть правду. Те, що котел готували, цьому є багато підтверджень. Росіяни закріпилися на завчасно обладнаних позиціях. Потім наших генералів обвели навколо пальця і ті дали команду йти по, нібито даному для нас, коридору. А це була звичайнісінька пастка.

 Олександр згадує, що їхня машина йшла в колоні четвертою. Каже, попередні підбили одну за одною, били прицільно. Дотепер у його вухах звучить голос командира першої роти з позивним "Тур". Той зрозумів, що сталося і вигукнув "Засада!" Нема вже ротного серед живих. Він поліг під Іловайськом. Сарабун отримав важке поранення - пострілом з крупнокаліберногшо кулемета йому роздробило кістки на правій нозі. Сам він дивом вцілів. Сталося це 29 серпня 2014-го.

- Мене взяли в полон російські солдати з Ульяновська, - каже пан Олександр. - Полонених було багато. Росіян просили не передавати затриманих бойовикам з ДНР.  Визволили мене представники "Червоного Хреста". Одразу перевезли у польовий шпиталь. У той день туди доставили 346 поранених. Номер малювали на лобі, а групу крові - на руці. Я це бачив особисто, у мене був номер був 253-й. Звідти Олександра доставили у Дніпропетровську лікарню №6.

- Дитина першого вересня пішла в школу, а мене поклали на операційний стіл, - згадує боєць.
У Дніпропетровську в лікарні бійця з ампутованою ногою розшукала місцева жителька Любов Гаврилець. З газет дізналася, що Олександр з Могилів-Подільського, а пані Люба  з села Кричанівка цього ж району. "Вінниця" розповідає, що жінка багато допомагала йому, бувало, навіть брала в руки бритву і голила бороду. Журналіст RIA знайшов контакти волонтерки. Пані Люба розповіла, що про пораненого земляка дізналася з розповіді журналістів. Підтримати бійця їй допомагали чоловік і донька.

- Наші статки невеликі, - каже пані Люба,  - але коли стикаєшся з такими людьми, готовий сам сидіти голодний, тільки б добре було тим, хто зазнав біди в АТО. Ми дотепер телефонуємо одне одному. Якось Саша сказав, що потрібна фарба. На той час у підрозділі її не було. Волонтер знайшла  і передала.

"Зірки" з обкладинки глянцевого журналу

Олександжр розповів, що зараз у нього є два протези. Придбання одного профінансувала держава, гроші на другий дав один з підприємців, волонтери не називають його прізвище. Той, що виготовлений у Вінниці, складено з німецьких комплектуючих. Суглоб згинається в коліні.  Його боєць береже, як парадне взуття. У військовій частині користується державним протезом.

-Я вже так приловчився, що можу самостійно на протезі підніматися на броню БМП,  чи БТР. - каже Олександр. - Це треба робити замість того, коли починаються "плачі Ярославни".  Не варто скиглити, треба постійно і багато працювати над собою.

Стояти і ходити на чужій нозі Олександра навчали в Австрії. Вінницька волонтер Олена Шестопалова згадує, що після протезування вдалося знайти програму реабілітації в Австрії. Сарабун поїхав разом з чотирма іншими пораненими. Там медики вчили чоловіка ходити на протезах, допомагали позбутися фантомного болю.

- Можливо, це звучить дивно у конкретній ситуації, але Саша дуже мобільний, точніше, завжди готовий брати участь у програмах, які допомагають його реабілітації, - каже Олена Шестопалова. - Так було й з австрійською програмою. Після повернення в аеропорту його зустірчали з деяким подивом - він йшов самостійно без милиці і без палиці.

 Австрійський глянцевий журнал Biber присвятив українським пораненим статтю з фотографією на обкладинці. Крайній праворуч на цій фотографії наш земляк Олександр Сарабун. Не менше 65 тисяч закордонних читачів побачили фото на обкладинці. Саме такий тираж популярного австрійського видання.  Стаття має промовистий заголовок: "Спасибі Путіну...

У Могилів-Подільському пораненому надали житло. Щоправда, на п'ятому поверсі 5-поверхового будинку. Олександр піднімається, коли буває дома. Важкувато. Втім, боєць розуміє, що вільних квартир у місті нема. Про це знає від чиновників міськради. Добре, що міський голова Петро Бовко допоміг з ремонтом помешкання.  

- Ще Саша мріє про гарну супутницю життя, - продовжує Олена Шестопалова. - Він приїжджав до нас у волонтерську організацію "Бойові бджілки", дякував за допомогу. Зізнався, що хотів би з кимось з нас породичатися. Я особисто пообіцяла стати хрещеною мамою для майбутньої дитини Сарабуна. Шукаємо наречену.

У розмові з журналістом пан Олександр відверто говорив, що поки немає жінок, які б виявили бажання розділити разом з ним долю. У пораненого була сім'я, має дох дітей, але з дружиною вони розлучені. Весь час боєць приділяє тепер службі. Вона забирає тепер весь його простір

Оновлений "Донбас-України" готується в АТО

Добровольчий батальйон "Донбас" зазнав суттєвих змін. Ті, хто не довіряє командиру-депутату Семену Семенченку, ініціювали створення нового підрозділу. Дали йому назву - 46-й окремий батальйон спецпризначення "Донбас-Україна".

Ініціатива створення батальйону належить підполковнику В’ячеславу Власенку з позивним «Філін», який в старому «Донбасі» був заступником Семиенченка та виконував обов"язки начальника штабу.

Основу склали ветерани старого добровольчого батальйону «Донбас».  " Донбас-Україна» став другим, після «Айдару», добровольчим підрозділом, який увійшов до лав  у лав Збройних сил України. Технічне забезпечення батальйону приємно здивувало ветеранів літньої кампанії – штурмовики отримали БТРи та БМП, розвідка – БРДМи.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.