На прощання з Романом Мельничуком його вчителі принесли зошит спогадів «наш друг Ромка»
Роман не сказав ні матері, ні сестрі, що заповнив анкету бійця батальйону «Донбас». Вони дізналися про це, коли Роман почав збиратися у дорогу. Хлопець змалку звик до самостійності. На те були причини. Коли йому виповнилося тільки два роки, помер батько. Він залишився з мамою і старшою на чотири роки сестрою. Тепер вони – самі, без його підтримки і його щирої усмішки. Відважний боєць загинув під час зачистки села Логвинове. Сталося це 12 лютого. Підрозділ, в якому був Роман, потрапив у засідку бойовиків.
- Ми до останнього сподівалися, що Роман у полоні, - розповів заступник командира батальйону «Донбас» з позивним «Сват». – У той день ми взяли в полон декого з «сепарів». Почали переговори, щоб в обмін на них повернули наших. Вони нічого не говорили, що п’ятеро бійців «Донбасу» загинули. Про це дізналися, коли обмінювали їхніх полонених. Вони повернули нам тіла. Серед них був і «Санта», це позивний Романа.
Мати і сестра хлопця до останнього не хотіли вірити, що Рома загинув. Чекали результатів ДНК-експертизи. На жаль, вона підтвердила, що загиблий боєць Роман Мельничук.
- Рома – це оголений нерв справедливості і правдолюб з правдолюбів, - каже один з його командирів з позивним «Бархан». – Він не міг, як дехто, залишатися патріотом на відстані за тисячу кілометрів від бойових дій. Добровільно прийшов у загін. Пройшов підготовку. З осені минулого року знаходився у зоні АТО. Брав участь у багатьох бойових зіткненнях. Захищав Дебальцево. На жаль, із завдання зачистити Логвиново не повернувся. Наших бійців було чисельно менше, ніж бойовиків. Незважаючи на те, що кожен з них виявив зразки героїзму і мужності, сили все одно були нерівні.
Прощалися з відважним бійцем у Будинку офіцерів. Серед тих, хто приніс квіти на церемонію, були вчителі школи «Аіст». У цій школі вчителює мати бійця - Валентина Петрівна. Цей навчальний заклад закінчували її діти – донька Марія і син Роман. Вчителі, які навчали хлопця, підготували спогади про свого колишнього учня. Про це сказала під час свого виступу класний керівник Романа Надія Вітковська. Вона показала зошит, в якому зібрали історії, що запам’яталися вчителям про учня Мельничука. Назвали вони ці спогади «Наш друг Ромка». Кожна історія – хвилююча. Ось одна з них.
- Одного разу на уроці історії Роман запитав у мене, чим відрізняється танк Т-34 від Т-64? – йдеться у розповіді Надії Семенівни. – Я знала, що мій учень дуже багато читає. Бувало, навіть на уроках. Причому, інколи по дві книги одразу: одна лежала відкритою під партою, інша – на парті. Зізнаюся щиро, я не робила з цього приводу зауважень, бо читання теж було наукою. Почувши запитання про танки, усвідомлювала, що Роман знає про них більше, ніж я, тому відповіла так: «Рома, я дівчинка, розумієш? А дівчата мало цікавляться танками. Краще ти розкажи …» Весь клас став тоді очевидцем захоплюючої розповіді про мало не всі види танків – від перших випусків і до сучасних.
На траурній церемонії виступали інші вчителі, однокласники, бойові побратими. Хрещений батько зізнався, що дуже чекав повернення похресника, сподівався погуляти в нього на весіллі. Присутні виконали Гімн України. Його розпочав хтось з побратимів після вигуку «Героям слава!». Ще один у камуфляжі ввімкнув записаний на мобільному телефоні гімн батальйону «Донбас». Провести в останню путь героя-земляка прийшли керівники міської й обласної влади. Після чого вони спілкувалися з матір’ю, сестрою і бабусею Романа.
- Коли відспівували Романа у церкві села Пирогово, я згадав про те, що тут п’ять років тому прощалися з дідусем хлопця, - каже його хрещений батько. – Роман тоді служив на флоті. До речі. на корветі «Вінниця». Він дуже любив і шанував дідуся. Йому вдалося відпроситися у командира і внук встиг попрощатися з рідною людиною. Тепер ми знову у цьому храмі, але вже відспівуємо не дідуся, а хлопця. якому ще б жити й жити.
Поховали Романа Мельничука на кладовищі села Пирогово. RIA висловлює щирі співчуття матері, сестрі, рідним і близьким нашого мужнього захисника, щирого і справедливого земляка, який віддав життя за незалежність рідної держави. Герої не вмирають!
- Роман вилетів з гнізда з промовистою назвою «Аіст» і піднявся високо-високо – на Божі небеса, - сказала під час прощання ще одна його вчителька Діана Звіряніна. – У Всевишнього немає мертвих, у Всевишнього усі живі.
Подякуй журналісту гривнею
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
