До Вінниці доставили з АТО 16 поранених, в одного стріляли свої

Весь одяг бійця Івана з 54-ї бригади (на візку) на ньому. Волонтер Іра Карпенко-Мазур записує розмір, щоб придбати пораненому спортивний коситюм

-Літак прибув з Харкова, він був повністю  завантажений пораненими, -  розповів журналісту RIA начальник Вінницького військово-медичного центру Міноборони полковник Сергій Петрук. - 14 з 16-ти доставлених бійців потребуали хірургічного втручання, двоє з них знаходяться в реанімаційному відділенні, інші в палатах інтенсивної терапії.  У найстаршого 56-річного пацієнта ампутована рука. Всі поостраждалі з вогнепальними пораненнями верхніх або нижніх кінцівок, грудної клітини, органів черевної порожнини. Допомогу прибулим почали надавати вже у перші години. Для цього були підготовлені усі служби.

За словами полковника Петрука, особливість лікування полягає в тому, що пацієнти потребують етапних операцій. Разовим хірургічним втручанням не вдасться поставити їх на ноги. Треба оперувати по декілька разів. Бійці, з якими вдалося поспілкуватися журналісту, вразили силою духу. Більшість з них говорили, що після лікування готові знову на передову. У них одне бажання - звільнити рідну землю. Як сказав один боєць, від погані, яка паскудить Донбас.

Постріл з необережності закінчився видаленням нирки

Найбільш образливо за отримане поранення Олександру Гаврилюку з Літинського району. Він служив вогнеметником, але кулю отримав не в бою, а від одного із своїх побратимів. З дуже сумними наслідками. Каже, вистрелили з необережності. Сталося це в Артемівську на Донеччині.

-У нас було вечірнє шикування на плацу, - розповідає поранений. - Спочатку навіть не зрозумів, як і що сталося, тільки почув постріл, а потім різкий біль. Вже потім у лікарні Артемівська мені розповіли, що в одного з бійців автомат не був на запобіжнику. Йому сказали про це ті, хто стояв поруч. Боєць після почутого, вирішив перевірити, чи так це насправді. За щасливим збігом обставин, він нікого не вбив, тільки мені прострелив нирку і ще одного заділо. 

-Куля пройшла навиліт, - каже лікуючий лікар Василь Криворучко. -  На жаль, нирку довелося видалити. Олександр поступив до нас уже після операції. Перший етап лікування триватиме приблизно чотири місяці. Після цього, якщо все буде добре, зможемо зробити реконструктивно-відновлювальну операцію. Тільки тоді Олександр зможе стати на ноги.

У селі Теси, де залишилася сім'я Олександра, він до мобілізації працював заготовачем молока. Нині цю роботу виконує його дружина. Дома на тата чекають двоє діток - донечка, яка закінчила дев'ятий клас і молодший син. В очах бійця багато смутку. Коли в палату приходять діти, намагається приховати його, але це не дуже вдається. Бо бачить, як діти дивляться на нього такими само сумними очима.

Волонтери годували з ложечки

У Віктора Брехера із Запоріжжя поранення обох кінцівок рук. Каже, наступив на розтяжку. Вважає, що йому ще повезло, бо знає випадки, коли після цього хлопці залишаються хто без ноги, хто без руки. Йому покалічило руки, відірвало один палець, поранило черевну порожнину.

-Під час розвідки зловив гаву, - усміхається боєць. - Біля села Зайцево йшли на завдання. Зі мною був старший брат Андрій. Йому 34, він на два роки старший від мене. Його контузило. Він лікувався в Артемівську. Десять днів пролежав на лікарняному ліжку - і виписали, а мені, кажуть, ще доведеться трохи поморочити голову лікарям.

Обидві руки у пораненого забинтовані. У перші дні він не міг навіть ложки тримати. Як їв? Каже, волонтери годували, як малу дитину. Коли дзвонив мобільний, апарат до вуха підставляли, хто був на той час у палаті. Тепер вже прилаштувався робити це самостійно. Не приховує від цього задоволення. Незважаючи на поранення, у бійця сильний вольовий дух.

-Поки серце б"ється, я готовий бити бойовиків, - каже з усмішкою співрозмовник. - Одного пальця нема, але ж інші на місці, зможу стріляти. Якби політики розв"язали нам руки, ми б уже давно заспокоїли сепарів, а росіян вигнали з Донбасу. Так думаю не тільки я. Запитайте хлопців у нашому 30-му окремому батальйоні, те само скажуть. Поки що маємо таку картину - нас луплять, по нас гатять з артилерії, мінометів, танків, а ми відповідь дир-дир з автоматів. Це найбільше бісить. Тебе принижують, а відповісти забороняють. Сепари про це знають, знущаються, як хочуть.  Такою тактикою ще ніхто ворога не перемагав.

Задзвонив мобільний. Віктор забинтованими руками пересунув телефон на подушці ближче до вуха. Притиснувся до апарату головою. Його обличчя одразу заясніло : "Здоров, сину!" - сказав у слухавку. Дзвінків від 11-річного сина боєць чекає завжди з нетерпінням.

Залишився без руки, а знову пішов би на передову

Василь Коваль, здавалося, мав би проклинати війну і все, що пов"язано з нею. 56-річному чоловіку відірвало руку. Лікарям довелося ампутувати її.  Пояснили, що протез ставити нема можливості, бо ампутована кінцівка по саме плече. Натомість Василь Дмитрович не занепав духом. Каже, якби взяли, пішов би знов до хлопців.

-Я ж доброволець, - пояснив він. - Мене на фронт ніхто в шию не гнав. Сам пішов у військкомат, мобілізували. Коли гупнув Чорнобиль, теж був на ліквідації. Хтось ховається, тікає, а хтось служить, таке життя.

Пан Василь родом з Одещини, із селища, яке знає кожен, хто проїздить по автотрасі до Одеси. У його Любашівці, так називається населений пункт, багато водіїв традиційно роблять привал. Там є можливість відпочити, перекусити.  Каже, в АТО часто згадував своє село, хату. Тепер, коли залишився з однією рукою, складніше буде поратися по господарству. Зізнається: добре, що права рука ціла. Бо лівою не так би справлявся.

Він, як і Віктор Брехер, поранення отримав під селом Зайцево. Служив водієм. У неділю, 19 липня, доставляв на передову боєприпаси.  Їхав  автомобілем "Урал".

-Ще на під'їзді до хлопців, звернув увагу, що мене вже засікли, - згадує боєць. -- Почали обстріл. На моє щастя, міни лягали поруч.  Добрався. Ще й розвантажити встигли. Після цього я мав відігнати автмобіль у безпечне місце. Підбіг до дверей, не встиг стрибнути на підніжку, як почув вибух, а тоді удар зі спини. Міна лягла ззаду мене. Хлопців не зачепило, хіба когось царапнуло, а в мене біда. Але нічого, тримаюся, як кажуть, життя продовжується. За три місяці в АТО це перше поранення і таке важке.

Першу операцію бійцю зробили в лікарні в Артемівську. Звідти доставили в Харківський госпіталь. Там лікарі зібрали консиліум. Сказали пацієнту, щоб врятувати йому життя, треба ампутувати кінцівку.

Скоріше б стати на ноги і  гадів  перевалити

Старший стрілець Володимир Семена з 30-ї окремої механізованої бригади зазнав каліцтва, коли рятував пораненого.

- Ми стояли на першій лінії оборони, це приблизно за 15 кілометрів від Стаханова, - розповідає боєць. - Позаду за нами село Троїцьке. Воно відоме тим, що по ньому постійно гатять сепари, чи хто там вони. Це ми так кажемо "сепари", насправді це росіяни, бо звідки у донецьких бойовиків така зброя. Після обстрілу нашої БМП, один загинув, а механіка-водія поранило. Ми вибігли з укриття, щоб забрати його. В цей момент, коли рятували, я й отримав порцію осколків. Міна вибухнула за спиною. Думаю, калібр був 120-й. Мене, ніби підкосило. Намагався піднятися, але зрозумів, що нічого з того не вийде. Передав по рації, що поранений. Було це вдень, між третьою і четвертою годинами. Сепари на годинник не дивляться. Їм по барабану, луплять, коли привезуть гумконвой. Частіше роблять це пізно увечері або вночі, коли ОБСЄ спить. Буває, і досвітка, чи вдень стріляють.

Першу допомогу бійцю надали лікарі в Артемівській лікарні. Звідти відправили в Харківський госпіталь. Там прооперували. Звідти перевели у Вінницю. Тут теж оперували.

- Лікар каже, що можна буде змінити лежаче положення на сидяче, і то добре, - говорить поранений. - Сподіваюся, тепер діло піде на поправку.

 - У пацієнта  пораненя черевної порожнини,  перелом кісток тазу,  поранена права нога, множинні ушкодження кінцівок, - розповідає лілкар-травматолог Євген Кузьєв. - Добре, що в нього є воля до одужання. Цим пацієнт дуже допомагає нам у лікуванні, це теж гарні ліки. За таких умов організм мобілізує сили і людина швидше одужує.  

Володимира мобілізували з Києва. Він працював у службі охорони. У нього двоє дітей. До Вінниці із столиці не так далеко, але дружина не може приїхати, бо нема на кого залишити сина й доньку. Володимир зізнається, якби зараз сталося диво і лікарі поставили його на ноги, першим ділом поїхав би додому, до дружини і дітей, але не надовго. Зізнається, що повернувся б на Донбас, щоб перевалити тих гадів. Дякує вінницьким волонтерам за допомогу і підтримку. І не тільки він. Волонтерів, які заходили в палату, хлопці зустрічали з радістю.

- Я  бачивна на фронті,  тепер у тилу, як вони стараються з усіх сил, - каже боєць. - Якби не вони, армія залишилася б гола й боса. Військова форма, яку мені видали в армії, розповзалася через два місяці. Бронежилет купував сам. За гроші, які зібрали на роботі. Якби не "бронік", я б теж, мабуть, був "двохсотим".

Не вірте дзвінкам з фронту

 -Ті, хто повертається з АТО, фізично вони вже тут, а психологічно ще там, - аналізує стан бійців лікар-психіатр Ольга Муха. - В умовах бойових дій психіка людини швидко адаптується до екстремальних ситуації. Зворотній процес складніший. Повернувшись в мирне життя, бійці повторно переживають психотравми.  Нестандартно реагують на все, що нагадує війну, - голосні звуки, різкі рухи. Практично не сплять Якщо засинають, їм  сняться жахи. Тому потребують не тільки медичного супроводу, а й допомоги психологів та психіатрів.

Лікар звертає увагу, що це проблема не тільки бійців, а й їхніх рідних та близьких.

-У телефонних розмовах із зони бойових дій вони здебільшого кажуть, що в них все гаразд, - розповідає волонтер Ірина Карпенко-Мазур. - Слухаючи це, дружини, чи батьки,  так і сприймають сказане. Насправді це далеко не так. Говоряться такі слова з однією метою - щоб не травмувати рідних. Але коли вони повертаються,  то виявляється, що не все так добре, як було сказано. У багатьох виникають конфлікти. Уже є сім'ї, які розпалися через непорозуміння. Тому порада така: до психологів зобов'язані звертатися дружини, батьки того, кого мобілізували в АТО. Фахівці порадять, як і що робити, коли чоловік повернеться з війни, щоб уникнути конфліктів і допомогти адаптуватися до нових умов мирного життя.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.