Давно були в краєзнавчому музеї? І я давно. Але сьогодні цей пробіл виправили із Дмитром Сидоровим. Ми не відрізняємось від усіх відвідувачів музею, бо найулюбленішим експонатом, як і раніше, залишається мамонт. Він є найпопулярнішим місцем «для селфі». Це підтверджує Наталя Захарчук, завідуюча науково-дослідницьким відділом природи Вінницького обласного краєзнавчого музею. Вона одразу справедливо виправляє, що це не мамонт, а кістяк мамонта. За аналізом кісток, його приблизний вік 85-86 років, тобто дорослий. Найвірогідніше, помер своєю смертю. Його випадково виявили у 1961 році в Ольгополі Чечельницкого району. Є в музеї й кістки мамонта, якого виявили у 1986 році під час будівництва на місці нинішнього «Петроцентру».
Найбільше знахідок із Калинівського, Жмеринського і Погребищенського районів. Сьогодні у музеї думають, як перемістити цінний експонат подалі від вікна. Шукають реставратора Анатолія Сучка, який у 2002 році востаннє реставрував вінницького «слона». Тоді він мені в інтерв’ю розповідав, що окрім історичної цінності мамонта у краєзнавчому музеї, іншої не бачить.
- У нашого «слона» відсутні основні частини, - пояснював Анатолій Сучок. - Такою вважається голова. Вінницький мамонт справжній - на 30%: усі зуби, нижня щелепа, лопатки, передні ноги без кісті, задні ноги і таз, до речі, так і лопатки у відмінному стані - таке нечасто зустрічається. Чесно кажучи, коли мене у 2002 році музей запросив реставрувати мамонта, я побачив те, на що я ніколи не звертав уваги - бивні були, як вуса у Сальвадор Далі - переплутали лівий з правим. Позиція ніг неправильна: по-перше - задні ноги мають бути прямими, по-друге - мамонти ходили як собаки, коти - по одній лінії, тому відстань між двома передніми ногами не могла бути настільки великою. Так високо підняти голову мамонти, мабуть, змогли, але не надовго - вага бивнів не дозволила б. Власне, бивні я зробив по-новому. Цінність у вивченні, а ще щось відкрити у мамонтах практично неможливо. У Пітері є мамонтята, є зразки шкіри - дуже товста шкіра з довгим волосом, товщиною з ліску. Ще цікаво те, що в дитинстві мамонти руді, а з віком темніють. Бачив я шматок хобота - це велика рідкість, його встигли забальзамувати до процесу гниття, що затримався на 60 тисяч років. Ну, а от клонувати мамонта неможливо - немає живої клітки, хоча вчені намагаються. Є ціла нога - зі шкірою, з пальчиком... Цікаво, коли складаєш кістки, як конструктор, вимальовуються звички тварини. Наприклад, у ведмедя ви ніколи лапи «по першій позиції» не поставите. Чужа кістка не підійде, кожну "донорську" треба доробляти. Відомо, що всі бивні різні за формою та розміром - симетрії не буває. Це характерно і для сучасних слонів. Знаєте, як відрізнити бивень мамонта від бивня слона? У мамонта у розрізі малюнок, який неможливо підробити, - узор схожий на мереживо.
Взагалі, сьогодні мамонти досить модна тема. І недешевий бізнес. Бивень високої якості коштує $20 000, кілограм необробленої кістки - $200. Людей, які "складають" скелети мамонтів, у світі небагато. Є серед них два вінничанина - два брата, Володимир і Анатолій Сучки. Можливо, хтось знає, як знайти цих реставраторів, адже музею потрібна консультація – шукають їхні контакти. Про вінницького мамонта, його кістки і бивні, та чому цей улюблений експонат збираються «відсунути» від вікна – «Не очень публичное мнение» Наталі Захарчук.
І ще трішки довідкової інформації. Мамонти жили на півночі Євразії від 250 до 10 тисяч років тому - у час сурових кліматичних умовах, коли існували шерстисті носороги і північні олені, бізони і вівцебики, печерні ведмеді та леви... Мамонти розгрібали бивнями сніг і їли торішню осоку та гілочки берези. У них було 4 зуба, як тертки, складалися із різних частин, коли вони стиралися, на зміну з'являлися нові. Тварини, які жили у південних районах не були покриті шерстю, на відміну від мешканців північних районів. Вуха у мамонта маленькі: слонячі великі віяла йому не потрібні були - й так було зимно.