Європейці, пильно слідкують за підрахунками голосів на українських дільницях. Їм потрібно скласти цілісну і однозначну картинку. Чи український народ підтримує українську владу? Чи Україна, насправді, єдина? Чи Україна проєвропейська?
Не менш пильно спостерігали за українськими виборами і з-за україно-російського кордону. Їм також потрібна якась однозначність. Чи так вже біснується тут хунта? Наскільки підтримують українці «правосєків»? Як близько Україна підійшла до громадянської війни?
А реальність, як завжди, виявилась «не такою», дещо іншою, ніж її бачила переважна більшість поляків, німців чи росіян.
Російські політики та коментатори інерційно повторювали, що парламентські вибори в Україна – це чергова спроба «легітимізації воєнного перевороту та нелегального захоплення влади». А міністр закордонних справ Російської Федерації Сергій Лавров заявив, що Росія визнає результати виборів, які відбулися, хай не на всій території України, бо для РФ надзвичайно важливо, щоб в Україні була влада. (Помітьте, що вже немає жодної «Новоросії». Цікаво тільки, чи «територією України, на якій не відбулися вибори», він вважає лише частину Донецької та Луганської областей, чи й окупований Крим?) Такий от парадокс, коли Міністр визнає, а Телевізор ще не дозрів до визнання.
Не меншим парадоксом для росіян є відсутність успіху «Правого Сектору» та «Свободи», які мають показувати всю «фашистськість» України. А при цьому стався прохід в парламент «Опозиційного блоку», в якому на четвертому місці знаходиться Вадим Рабінович – президент Всеукраїнського Єврейського Конгресу. Не сходиться, що у фашистській державі Добкін у парламенті, а не в ув’язнені. Тоді, або країна не фашистська, або Добкін «правосєк» і «козачок засланий».
Польські журналісти теж ніяк не можуть подати гарненьку картинку для обивателя. У них в голові не вкладається, як Опозиційний Блок, виграє у п’яти областях України і ще провели кілька десятків мажоритарщиків.
Єдине, що їх радує у результатах виборів – це беззаперечна підтримка демократичних сил і відсутність потужного ліворадикального чи праворадикального лобі в Верховній Раді. Бо ультрас в парламенті – це завжди недобрий знак, що вказує на поляризацію суспільства і широке протистояння в масах.
Німецькі колеги по цеху взагалі прагнуть максимально утриматися від коментування і лише зазначали, що «українська демократія – як тендітна рослинка, що була вже неодноразово розтоптана». І висловлюють сподівання, що ці вибори таки стануть поворотною точкою в розвитку України.
Автор: Олександр Неприцький
