Граблі нейтралітету

Ідея, що ми тихі мирні хлібороби, ні з ким воювати не хочемо, а значить, і з нами ніхто воювати не буде, в Україні не нова. На завершення циклу про нейтралітет подам трішки історії.

Уже тричі в історії Україна намагалася одноосібно запроваджувати політику нейтралітету, не зваживши на геополітичну ситуацію та інтереси сусідніх держав. Перший раз – у ХVII столітті після Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Закінчилося це підписанням Андрусівського договору в 1667 році, за умовами якого українська держава була поділена між Московською державою та Річчю Посполитою.

Аналогічна ситуація склалася у ХХ столітті за часів Української Народної Республіки. Нелюбов Володимира Винниченка і Михайла Грушевського до регулярної армії, призвели до обеззброєння України. Позиція Винниченка, що Україна ні з ким воювати не буде, та Грушевського, що утримування регулярної армії є марнуванням часу (!!! помітьте, навіть не грошей, а часу було шкода Михайлу Грушевському на безпеку держави), поклали край українській державності. Абсолютно беззахисну Україну захопили російські більшовицькі війська. У 1921 році Ризький договір закріпив поділ української території по річці Збруч між Польщею і Радянською Росією. 

Утретє Україна спробувала одноосібно провадити політику нейтралітету після здобуття незалежності у 1991 році. Але геополітична карта світу не змінилася. Дві умови нейтралітету, про які я писав у попередніх постах, для України як не виконувалися, так і не виконуються. Під час конфлікту в Керченській протоці (осінь – початок зими 2003 року) реакція України на порушення Росією норм міжнародного права та статті 2 Договору про дружбу і співробітництво між двома країнами від 31 травня 1997 року, а також загрозу втрутитися на територію нашої держави  показала, що жоден реальний збройний опір російській інтервенції Україна чинити не зможе. Російська «проба ґрунту» із островом Тузла продемонструвала повну нашу беззахисність перед зовнішнім агресором: не було союзників і відсутні власні сили для захисту Батьківщини. У 2014 році російські війська таки перейшли кордон з Україною, окупували Крим і розв’язали війну на Луганщині і Донеччині. Україна, фактично, лише у 2014 році розпочала відновлення боєздатної армії за підтримки всього українського народу і з значними людськими жертвами. Це – плата за беззбройний самопроголошений нейтралітет.

Протягом кінця ХХ – початку ХХІ століть Москва наполегливо пропонувала нейтральну позицію не лише Україні. В аналогічній ситуації була, наприклад, Грузія. Прийняття частиною грузинського населення і політичних лідерів ідеї нейтралітету призвело до розбурхування сепаратизму, безнадійної війни з Росією та втрати Грузією третини своєї території. Натомість у таких постсоціалістичних державах, як Словаччина, Чехія, Польща, Словенія, країни Балтії, ідея беззбройного нейтралітету була відкинута (хоча у 1990-х роках теж обговорювалася) і сьогодні це країни – члени НАТО та ЄС. Росія ж не ввела війська на територію, припустимо, Литви?! Бо до числа її союзників входять майже три десятки держав – учасниць Північноатлантичного альянсу.

Яким шляхом йти Україні – обирати нам!

Автор: Олександр Неприцький.