Пару тижнів тому у пості «Свєнтокшиське чарує» я писав про створення позитивного туристичного іміджу Свєнтокшиського воєводства Республіки Польщі. Потім написав, як просували цей імідж до потенційних інвесторів та туристів. Сьогодні розповім про спроби Вінницької області перейняти позитивний досвід партнерів.
У 2009 році було реалізовано проект, що мав на меті поширити на Вінниччині польський досвід у формуванні привабливого для туристів іміджу регіону. Проект називався «Агротуризм – як можливість розвитку Вінницької області».
Для участі у проектній групі зібрали підприємців, що вже займались, або планували зайнятися агротуризмом у Вінницькій області, представників місцевих рад і активістів громадських організацій.
Констатуючи той факт, що «заманювати» туриста потрібно не лише самою агротуристичною садибою, але й можливістю цікавого проведення вільного часу, учасники здійснили детальний огляд туристичної привабливості Вінницького регіону, використовуючи аналогії із атракційними об’єктами розташованими на території Свєнтокшиського воєводства. Серед найбільш придатних для приваблювання клієнтів об’єктів була Музей-садиба М.І. Пирогова, ставка Гітлера «Вервольф», Іллінецька астроблема, Лядівський скельний монастир, палац Потоцького у Тульчині та інші.
Але, акцентувалася увага на тому, що всі ці об’єкти для досягнення кращого ефекту потрібно поєднати у цілісні системи з розробленими маршрутами, інфраструктурою та супроводжувальним сервісом, щоб потенційний турист міг ще вдома розрахувати час і передбачити, коли він їде, де ночує, харчується, розважається. Прикладами таких маршрутів можуть бути комплекси: «Потоцькі на Поділлі», «Храми і монастирі», «Партизанськими стежками» тощо.
Яка б чудова і гостинна не була агротуристична садиба, до неї ніхто не приїде, якщо не дізнається про її існування. Оскільки турист планує свій маршрут, в основному, сидячи за комп’ютером і знаходячи інформацію через пошукові машини, то ключовим для агротуристичного бізнесу є присутність у мережі Інтернет.
Особливо важливим, з точки зору промоції агротуристичних послуг, було відзначено необхідність створення інфраструктури. Турист, безперечно, прагне торкнутися природи у її первозданному вигляді, але доїхати до цього місця він хоче автомобілем по асфальтованій дорозі, після проведеного у лісах дня прийняти гарячий душ, і мати для фізіологічних потреб нормальний туалет з каналізацією і водяним затвором (а не будиночок невідомого архітектора в кінці городу). Це той рівень комфорту, яким турист початку ХХІ століття уже не готовий нехтувати.
От, поговорили про все це п’ять років тому. І всі напрацювання лягли у дуже мудрий «Методичний посібник для мешканців сільських територій Вінницької області», а не у в Стратегію розвитку туризму Вінницької області. Такої стратегії, як не було, так і не має. А наші партнери у Кельце уже реалізували першу семирічну стратегію і в цьому році прийняли другу. А в нас, чомусь, дуже важко переконувати чиновників будь-якого рангу, що капіталовкладення в імідж, інфраструктуру та комунікації – це не витрати, а інвестиції.
Автор: Олександр Неприцький
