Як виховати маленького патріота, а не шовініста?

Хлопченята років 6-7 за гаражем співають всім відомий шлягер про дядька Путіна. Видно, що слова знають добре, співають із задоволенням. Повз юних співаків проходять дорослі, дивляться із цікавістю, на хвильку зупиняються. Потім схвально усміхаються, махають рукою і чимчикують далі у своїх справах. Чоловік літнього віку ще й додає: “Правильно, козаки, так йому, х@йлу, і треба!” Свідком такої картини журналіст RIA стала близько тижня тому. Що і змусило замислитися: а чи не передаємо куті меду?

Скільки на вас патріотизму

Жовто-блакитні стрічки та бантики на жіночих сумочках, жовто-блакитний манікюр, патріотичне тату, камуфляж як щоденна форма одягу, діти, підлітки та дорослі у вишиванках - українці сьогодні будь-яким способом демонструють, що країну свою люблять, національну символіку поважають і що Україна єдина.

Ще років п’ять-сім тому перехожий вінничанин у будній день, одягнений у вишиванку, став би центром загальної уваги і, ніде правди діти, глузливих посмішок. Сьогодні ж цим нікого не здивувати.

Патріотична лайка  

Якщо зовнішні атрибути патріотизму є доречними, безпечними та відображають певним чином національні традиції (та ж вишиванка), то стосовно лозунгів, речівок та пісень - питання спірне.

Сьогодні навіть чотирирічна дитина знає, що на вигук “Слава Україні!” треба відповідати “Героям слава!”, а на “Слава нації!” бажати смерті ворогам. А Путіна треба вбити, бо він - самі знаєте, хто. Розповідаючи про це своїм неповнолітнім дітям вдома на кухні, за переглядом новин чи у відповідь на поставлене з дитячою безпосередністю питання, чи не плекаємо ми у своїх чадах почуття, які зі справжнім патріотизмом не мають нічого спільного?

Втягуючи дітей у ті речі, в яких і самі дорослі не завжди розібралися, ми ризикуємо виховати у дітей агресію і навіть шовінізм. А ще даємо зрозуміти дитині, що лаятися відтепер стало не тільки нормою, а й невід’ємною частиною патріотизму. А це підміна понять, яка навряд чи допоможе виховати з маленьких українців патріотів, навчить любити країну і конструктивно працювати на її благо.

Діти бояться

Ледь не у кожній п’ятій сім’ї хтось із її членів, родичів чи друзів бере участь у бойових діях в АТО. Малеча чує розмови дорослих, бачить заплакану матір чи розлюченого батька, підлітки шукають правди в інтернеті і часто переглядають відео, не розраховані  на дитячу психіку. Вони бачать смерті звичайних людей, дивляться відеосповіді солдатів, які побували на війні, читають новини про загиблих дітей. І божеволіють від страху. Тільки от малеча цього ще не пояснить, а підліток уже не зізнається…

Як наслідок, у дошкільнят і дітей молодшого шкільного віку починаються неврози, які, на перший погляд, не мають нічого спільного з війною в країні. А у підлітків з їхнім нестабільним гормональним фоном з’являється агресія. Багато агресії. І бажання ламати, крушити, лаятися, одягати камуфляж і йти вбивати, бо в країні війна. Що вже й говорити про тисячі тих дітей, які втратили на цій війні батька, брата, дідуся чи дядька…

Як правильно виховувати маленьких патріотів? Що можна робити батькам дошкільняти, а про що краще не згадувати і навіть не намагатися пояснити по-дорослому? Як пояснити, що  патріотизм - це любов до свого, а не ненависть до чужих? Про це і говорили учасники круглого столу RIA.

Валентина Ткачук (28), голова громадської організації “Територія мам”:

“Показувати власним прикладом”

- Виховання дітей починається із себе. Якщо батьки вважають нормою розповідати п’ятирічній дитині, кого і за що потрібно ненавидіти, не добираючи при цьому слів, то відповідальність за майбутнього патріота лежить виключно на самих батьках. У сім’ях, де панує виваженість, дитину оберігатимуть від зайвої інформації про смерті та каліцтва на війні. Як і не вчитимуть дитя, що, приміром, ота пісня про поганого дядька - це нормально. Хоча й із поганими словами.

Зі своєю п’ятирічною донькою я не вдавалася у подробиці того, що коїться на Україні. Коли ж вона почала ставити запитання - далися взнаки як спілкування у дитячому колективі у садочку, так і літні канікули у бабусі - то намагалася розповісти максимально обережно і без оціночних суджень про те, що Україна воює з Росією. Увагу акцентувала на тому, що тисячі наших хоробрих солдат боронять Україну. Разом з іншими матусями з нашої організації та їхніми дітками ми розмальовували карту України (весняна акція “Мами за мир”), розповідали діткам, як потрібно любити свою країну.

Патріотизм не повинен перетворюватися на модну тенденцію. І вишиванку на дитинку ми маємо одягати не тому, що так роблять всі, а тому, що дитині подобається відчувати себе маленьким українцем чи україночкою. Хочеться вірити, що мода на патріотизм не мине, як мода на чергову колекцію від кутюр, а допоможе виховати по-справжньому патріотичне наступне покоління.

Уляна Романова (37), дитячий психолог, психотерапевт:

“Залиште дітям дитячі справи”

- Патріотизм повинен навчати тому, що я належу до певної спільноти і пишаюсь із того. А не що я чи моя культура кращі за інших. Патріотизм як любов до свого і ненависть до чужого - поняття несумісні.

Діти наслідують дорослих, тому тільки від нас, дорослих, і залежить, якого патріотизму ми навчимо дітей. Якщо я співаю українську пісню, то розповім дитині і про національну культуру, традиції та історію. Якщо весь мій патріотизм вимірюється лайкою на кухні чи нецензурною пісенькою, то від дітей треба чекати радше агресії, але ніяк не патріотизму.

“Слишком много, слишком рано” - це щодо того, що варто розповідати дитині в ракурсі сьогоднішніх подій в країні, а про що краще не згадувати. Діти стривожені. Вони щось чують, щось бачать, щось вгадують з інтонації батьків. Відбувається щось погане і жахливе, а вони нічого не розуміють. Почніть розповідати дитині про війну - з подробицями і власними емоційними коментарями - і про спокій ваша дитинка забуде. Якщо хочете посіяти в душі дитини ще більше страху, безпорадності та розгубленості, то обов’язково перегляньте з сином чи донькою новини, покажіть відео катування полонених в інтернеті. Тому, відповідаючи на питання, дозуйте інформацію і самі зберігайте спокій.

Виховання патріотизму відштовхується від позитиву, розповідей про любов, мир, злагоду та повагу. Не забувайте у своїй політичній емоційності, що перед вами дитина. Дайте їй шанс займатися дитячими справами.

Тетяна Коваленко (45), заступник директора з виховної роботи спеціалізованої молодшої школи з поглибленим вивченням іноземних мов №25:

“Можна достукатись до сердець”

- Перше вересня цього року у нашій школі видалося дуже патріотичним. Багато не тільки дітей, а й батьків прийшли на свято у вишиванках. Вказівки зверху не було - діти самі виявили таке бажання. Через ситуацію в країні адміністрація школи вирішила не влаштовувати ніяких танців та гульні. Але коли діти виступили з ініціативою вивчити пісню (“Аист на крыше”) і випустити під цю пісню в небо серце України з жовто-блакитних кульок, ми не могли відмовити. Плакали всі - і батьки, і діти, і директор школи та вчителі.

Діти прагнуть миру, а для таких маленьких, як наші, дуже важливо це показати, стати частиною дійства, яке не тільки згуртує, а й, можливо, допоможе побороти страх. Ми активно допомагали пораненим солдатам у наших госпіталях, дітки писали їм листи, готували малюнки. Під свою опіку діти взяли 23-річного хлопчину зі Жмеринки, який залишився без руки і потребує дорогого протезу. А потім попросили нас влаштувати зустріч з цим хлопцем. Бачили б ви їхні очі, як діти його слухали, затамувавши подих, коли він просто, щиро і відверто сказав, що так, на війні йому було дуже страшно. Після зустрічі діти взяли Влада в тісне коло, обіймали його, торкалися ручками, заглядали у вічі і … плакали. З цим хлопцем учні листуються і досі. Думаю, саме так - на живому прикладі дорослих - і потрібно виховувати у дітях патріотизм.

Марина Проскурня (57), заступник директора з виховної роботи школи №26:

“Замовлення на патріотизм”

- На виховання патріотизму, окрім усього іншого, має бути і державне замовлення. Пам’ятаєте Радянський Союз? Був дефіцит товарів чи певних послуг, але дефіциту патріотичного виховання не було - це факт. Діти з нетерпінням чекали, коли отримають значок жовтеняти чи пов’яжуть на шию піонерський галстук.

З того часу, як Україна здобула незалежність, замовлення на патріотизм, фактично, не було. Так, весь цей час ми були українцями. Та чи були ми нацією? Сьогодні ж, нарешті, маємо шанс стати патріотами. Я вірю, що підростаюче покоління буде зовсім іншим, буде пишатися тим, в якій країні вони живуть і до якого народу належать. Підтвердження цьому щодня бачу в школі. Але тут є дуже тонка межа між тим, щоб адекватно плекати патріотизм і спонуканням до агресії. Учні з власної ініціативи намалювали і розфарбували на шкільному подвір’ї карту України - це патріотично. Учні просять вчителів піти до військового госпіталю і допомогти пораненим - це не тільки патріотично, а й милосердно. Якщо ж учні співатимуть за гаражами нецензурних пісень - це не тільки некультурно, а й агресивно. І до патріотизму навряд чи має стосунок.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.