Дев’ять років тому держава вирішила, використавши західну практику, змінити життя сиріт та селити таких дітей не в казенні дитбудинки та інтернати, а в сім'ї. Процес має завершитись до 2017 року.
Журналісти дізналися, що в нинішніх економічних умовах багато родини просто не мають можливості вигодувати своїх власних дітей. Діти залишаються без батьківського піклування не лише через безвідповідальність чи алкоголізм, а й через безвихідне економічне становище.
Штат великий, а толку мало
Держава доручила забезпечити належні умови для виховання в сімейному оточенні дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Над цим працюють Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту, Державний департамент з усиновлення і захисту прав дитини спільно з мережею Центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, Службами у справах дітей та іншими органами влади. Іноді різновиди усіх служб дублюють функції, але як показує практика, всі разом вони не можуть вирішити проблему повністю.
- Дітям, звичайно, передусім потрібне піклування, любов, турбота, але прийомні батьки часто-густо беруть дитину задля особистих вигод, - розповідає працівниця одного з обласних будинків дитини (ім’я жінка просила не називати, оскільки боїться звільнення). – Ми ж бачимо цих батьків, коли люди люблять дитину, і коли ця дитина, як шнурочок пришита. Всіх роздати по прийомних сім’ях, порахували, що так ніби вигідніше, а про дітей ніхто не подумав. Деякі такі прийомні родини взагалі дітей, як рабсилу набирають, заробляють собі пенсію, отримують на дітей кошти, за які ще й себе та своїх рідних дітей годують. Є такі люди, що дійсно люблять дитину, але їх набагато менше. У нас така економічна ситуація в країні склалася, що більшість сімей ледве кінці з кінцями зводять, щоб прогодувати своїх рідних дітей. Ми з чоловіком обоє працюємо, але при сукупному доході сім’ї у п’ять тисяч гривень, ми багато чого своїм двом дітям дати не можемо. У таких умовах сім’ям необхідна реальна фінансова допомога держави, а не нагляд купи служб.
Діти в інтернаті тому, що нічим годувати
Багато дітей потрапляють в інтернати тому, що батьки банально не можуть їх прогодувати. Найбільш незахищені у цьому плані багатодітні родини та матері-одиначки. Багатодітні взагалі не мають ніякої додаткової фінансової допомоги, а матері-одиначки отримують від 350 до 500 додаткових гривень на дитину. Великий штат соціальних працівників не може надати реальну фінансову допомогу, допомогти знайти житло чи роботу, надати репетитора чи няню. Натомість соціальні працівники пишуть приписи та погрожують забрати дітей з неналежних умов. При цьому, на утримання дитини в інтернаті держава виділяє близько 10 тисяч гривень на місяць, а в прийомній родині - близько трьох тисячі.
- Я вимушена була просити, щоб моїх дітей взяли в інтернат, - розповідає 25-річна мати двох дітей Валентина. – Я сама сирота, свого житла не маю. Коли почалися непорозуміння зі співмешканцем, батьком меншої дитини та свекрухою, я пішла з дітьми на найману квартиру. Меншому сину тоді було лише три роки, старшому – п’ять. Зарплатня копійчана, на дітей разом з допомогою залишалися крихти. Я ходила по всіх службах, просила допомоги, але мені відмовили. Я довго наважувалась, усі очі виплакала, але… Що діти у мене бачили? А в інтернаті у них є всі умови. Я працюю на швейній фабриці та їду до дітей кожних два тижні, коли аванс та зарплатня. Я їх дуже люблю, а вони мене. Я не хочу, щоб моїх дітей комусь віддали і живу мрією, що колись я зароблю грошей, і у мене буде можливість забрати їх з інтернату.
Хочу забрати їх додому, але не можу
Для дітей з бідних сільських та неблагополучних родин інтернат стає порятунком. У Вінницькому обласному дитячому будинку змішаного типу «Гніздечко» журналісти зустріли жінку похилого віку з Козятинського району. Вона приїхала у Вінницю, щоб забрати на вихідні своїх онуків.
- У мене дві доньки та восьмеро онуків. Четверо з них – виховуються в інтернатах. Так вийшло у їхньої матері, - розповідає Раїса, доки десятирічний хлопчик та 14-річна дівчинка збираються додому. - Дітям тут добре, вони доглянуті, гарно вчаться, розвиваються. Я б дуже хотіла забрати їх до себе, але я не можу дати їм усе необхідне, але я не хочу, щоб моїх онуків кудись звідси забрали. В якесь інше місце. Потім невідомо чи зможу я з ними спілкуватися.
Ці дерева з бісеру робила моя онука. Її навчили цьому волонтери, що приходять до інтернату, - каже Раїса (68)
Хто каже про гроші, хай спробує
У будинку сімейного типу Віктора та Алли Захаревич виросло 13 дітей. Двоє з них рідні, один усиновлений. Найменшій дитині зараз шість років. Старший син уже одружений та зробив батьків дідусем та бабусею.
Ті, хто кажуть про гроші, хай візьмуть та самі спробують виховати дітей, - каже Алла Захаревич. - З грошей, що виділяє держава дитині, на нашу зарплатню йде лише 30 відсотків, інше – витрачається на дітей. Стосовно інтернатів, я згодна з думкою, що до кожної дитини потрібно підходити індивідуально, є такі діти, яких дійсно не можна забрати в родину. Але по собі знаю, що з інтернатів дитину забрати дуже важко. Вони їх просто не віддають. Це ж їхнє фінансування. Були такі діти, які просились у нашу родину, але їх нам не віддали.
Коментар спеціаліста
Андрій Лисак, заступник керівника департаменту обласного управління освіти
Я хочу, щоб журналісти перестали стереотипно мислити та нав’язувати цей погляд іншим. В першу чергу перестаньте асоціювати інтернати з закладами з колючим дротом та методами виховання Макаренка, щоб не було враження, що інтернат – це тюрма. Це далеко не так. Існує три типи інтернатних закладів. Перший – це освітній, до прикладу Тиврівський ліцей-інтернат. Тут навчаються обдаровані діти зі всієї області. Приставка інтернат потрібна для того, щоб означити цілодобове перебування дітей у закладі. Другий – загальноосвітні сирітські школи, в області залишилось лише чотири сирітських школи. Одна з них у Тульчині. Невдовзі тут має бути військовий ліцей. Третій – спеціалізовані інтернати, де перебувають діти з різними захворюваннями, у тому числі інтелектуальними вадами. Європейська конвенція – це чудово, але я з досвіду розумію, що у нас усе лежить не у соціальній площині, а в економічній. Проблема в обмеженості фінансування. Моя думка як фахівця - інтернатні заклади в Україні у реформованому вигляді мають залишитись.
В інтернатах - більше 4000 дітей
За інформацією Вінницького обласного управління освіти, станом на 5 вересня 2014 року у Вінницькій області у 28 школах-інтернатах Вінниччини знаходиться 4167 дітей. У Вінниці, за інформацією Служби у справах дітей міської ради, проживає 306 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Вісімдесят відсотків перебувають у сімейних формах виховання. Двадцять - в інтернатних закладах, третина з цих дітей – важкохворі, інші – старші 14 років і потрапили в інтернати за заявами батьків. За минулий рік у Вінниці підкинули лише одну дитину, а на черзі на всиновлення перебуває 15 сімей. Взагалі в Україні 741 інтернат. Майже половина закладів - для дітей з фізичними та розумовими вадами, решта - загальноосвітні - для сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, та спеціалізовані, тобто, гімназії, колегіуми, ліцеї.
Артем ФЛЯЖНІКОВ, Інга ФЛЯЖНІКОВА,
(068)1106323
Матеріал підготовлено в рамках Громадської Кампанії "Відкриваємо двері дітям" www.openingdoors.org.ua
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
№ 17 від 24 квітня 2024
Читати номер
Анонім
Анонім
Олекса
Анонім reply Олекса