Для однієї мами і її доньки з Піщанки обіцяють пустити окремий автобус

Щоб доставити маленьку Ангеліну в інтернат, сім’я Олени і Олега Рожків з Піщанки змушена просити когось із знайомих, хто має транспорт, підвезти їхню дитину в інтернат. Цей заклад знаходиться за межами селища. Громадський транспорт туди не ходить. Так стверджують батьки дівчинки. Їм також не завжди випадає нагода знайти того, хто б згодився підвезти дитину.

- Якщо не вдається домовитися, залишаємося дома, буває, чималу відстань на руках несемо дитину, - розповідає пані Олена. – Розумію, що можна доглядати донечку самостійно. Але ж хочемо, щоб вона розвивалася, була в колективі, навчалася спілкуванню з іншими дітьми. Для цього треба систематично приходити в колектив до дітей. Та як туди добратися?

Батько Ангеліни не має можливості щодня супроводжувати донечку, бо зайнятий на роботі.

- Довго йти ніжками дівчинка не може, вона швидко втомлюється, - каже її мати. - Крім згаданого захворювання, донечку турбують деякі інші хвороби. Та й народилася вона з фізичною вадою - без кисті лівої руки. Нести її на руках, чи на плечах, мені теж бракує сил.

Після спілкування журналіста RIA з селищним головою Піщанки Петром Гройсманом  посадовець пообіцяв вирішити питання. Запропонований ним варіант виник під час обговорення проблеми. Пан Гройсман повідомив, що винесе пропозицію, яку озвучив журналістові, на розгляд депутатів селищної ради. Сподівається, що вони підтримають його.

Продовжимо автобусний маршрут

За словами селищного голови, у райцентрі дітей підвозять у дитсадок виділеним для цього автобусом. Оплачує транспорт селищна рада. Передбачили кошти на добру справу і на нинішній рік. Щоранку автобус об’їздить віддалені від центру вулиці, потім підбирає малюків з центральної частини селища і прямує до дитячої установи.

- Більшість дітей супроводжують батьки, - продовжує селищний голова. – Водій чекає, поки вони  передадуть своїх малюків вихователям, а тоді повертається з ними до центру, звідки ті розходяться по роботах.

Як пояснив пан Гройсман, дитсадок знаходиться на відстані півтора кілометра від школи-інтернат. Його пропозиція така: поки батьки передаватимуть своїх чад під опіку вихователям дитсадка, водій автобуса зможе проїхати відстань до школи-інтернату, щоб підвезти ще одного маленького пасажира.

- Разом з депутатами запропонуємо АТП продовжити маршрут, сподіваюся, віднайдемо у бюджеті селища ту суму коштів, які доведеться додати до вже виділених, щоб вирішити наболіле питання однієї маленької дівчинки. Сподіваюся, нам вдасться це зробити.

Відмовитися від дитини-інваліда? Ніколи!

Перед пологами лікарі попередили батька дитини, що у немовляти будуть проблеми із здоров’ям. Олег не став говорити про це дружині, аби та не хвилювалася. Після того, як дитя з’явилося на світ, лікар покликав пана Олега, як він висловився, на розмову на пару хвилин.

- Лікар сказав мені, що їхні припущення, на жаль, збулися, - розповідає Олег. – Я одразу ж відповів йому, що якою б дитина не була, це наша кровинка і ми від неї не маємо наміру відмовлятися. Гріх на душу ні я, ні Олена, не стали брати. Навіть складно уявити, як це дехто може відмовитися від уже народженої дитини, чи зробити аборт…

У Рожків міркували по-іншому. Стали думати про ще одну дитину. Бо вважають, що братик, чи сестричка для первістка Ангеліни позитивно позначиться на її розвитку та психологічному стані.

- Медики, коли почули про таке, стали відмовляти нас, - продовжує Олег. – Причому, робили це наполегливо. Говорили відверто, що ситуація може повторитися. Ніхто не гарантував, що друга дитина не матиме таких само фізичних вад.

Через два роки після Ангеліни у Рожків з’явилася друга дівчинка. Назвали її Дашею. На щастя, дитятко обминули негаразди, які має її старша сестричка. Батьки надзвичайно радіють тому, що сестрички ростуть удвох. Кажуть, що для старшенької Ангеліни спілкування з сестричкою є найкращими ліками. Не можуть натішитися, коли сестрички тягнуть одна до одної свої милі рученята. Коли гладять одна одну по личку, по голівці… Разом з тим батьків розчаровує реальність. З сумом констатують, що не отримують допомоги від держави для дитини-інваліда, не мають навіть знижок на придбання ліків.

Ще одна особливість «сонячної» дівчинки

- Питання підвезення нашої дитини до школи-інтернату можна було б вирішити набагато простіше, - каже мати Ангеліни пані Олена. – Інтернат є закладом цілодобового перебування в ньому дітей. Тут виховуються діти з різних районів області. Ми теж згодні, щоб наша Ангеліна залишалася разом з ними цілодобово. Там гарні умови. Належний догляд. Але є одна обставина, що не дозволяє це зробити.

Як пояснила мати дівчинки, Ангеліна категорично відмовляється їсти в інтернаті. Пані Олена вважала, що дочка не робить це, бо її годують вихователі. Одного разу залишилася разом з донечкою. Удвох вони провели в інтернаті день і навіть ночували. Протягом цього часу дівчинка не взяла в рот навіть ріски. Працівники інтернату не знаходять пояснення такій поведінці дитини. Навпаки, відзначають, що за компанії дітки їдять охочіше, мають кращий апетит. Зокрема, й такі, як Ангеліна, тобто «сонячні» діти, так називають тих малюків, у яких встановлено захворювання синдром Дауна. З’ясовується, у них можуть бути ще й свої особливості.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.