Губернатор воєнного часу (РУСЛАН ГОНЧАРУК, ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ "ГРОМАДА ПОДІЛЛЯ")

Він просто робив свою справу, чітко розуміючи, що область має переходити на рейки воєнного часу, і єдина альтернатива цьому – зайняття капітулянтської позиції. Цього Олійник допустити не міг.

Якщо говорити про цифри, то Вінниччина стала одним з лідерів серед регіонів України за обсягами допомоги воякам АТО та мешканцям звільнених населених пунктів Донбасу, використавши на ці цілі понад 23 млн. грн.

2052 тонни продовольства, медикаменти, теплі речі, засоби індивідуальної гігієни, 2713 пар взуття було зібрано вінничанами та передано у зону АТО. А крім цього – 1695 бронежилетів, 763 каски, автомобілі, пересувні лазні та переносні пічки, медичне обладнання, автомобілі надіслано з Вінниччини на Схід України.

Всі ці цифри – лише офіційна статистика, яка, відображаючи реальний внесок влади, не враховувала добровільні пожертви та гуманітарну допомогу, зібрану волонтерами та передану пересічними громадянами. На відміну від багатьох інших регіонів, вінницька влада ніколи не приписувала собі заслуги окремих осіб.

Тут не зайвим буде сказати й про те, що Олійник за власні кошти придбав і передав в АТО 15 бронежилетів, зимову форму для «Айдару»  та інші речі, про які нікому не казав, які також до статистики не потрапили.

Були претензії та нарікання на якість продукції? Були. Але висували їх не бійці та біженці, а ті персонажі, які намагалися в певні часи «приватизувати» канали постачання гуманітарної допомоги. Дехто з цих «псевдо-волонтерів» примудрився придбати собі і машину, і квартиру. Тож і виникали певні штучні інформприводи, що, мовляв, влада «недопрацьовує». Як, наприклад, з поставленими з Тиврова бронежилетами, які нібито виявилися «неякісними».

 Олійник особисто відстріляв бронежилети і переконався у їх повній надійності. Вибачилися «волонтери»? Звісно, ні.

Можна сказати й про те, що в області найшли притулок 14 тисяч біженців та переселенців, які отримали максимальне сприяння облдержадміністрації  у влаштуванні на новому місці. Саме до Вінниці переїхав Донецький Національний університет, який уже завершив перший семестр.

Також на Вінниччину, відповідно до домовленості Олійника з Москалем, було перевезено й декілька десятків учнів з охопленої вогнем війни Луганщини.

Область першою сформувала гуманітарний конвой у звільнений Слов’янськ. А, за ініціативи Олійника, обласна рада, єдиною в Україні виділила з обласного бюджету по 30 тисяч гривень сім’ям загиблих в АТО вінничан і по 10 тисяч – пораненим.

Впродовж максимально стислого часу було відновлено роботу «45-го заводу», орієнтованого на випуск оборонної продукції. Розпочався процес відродження військового містечка у Гайсині.

Створено лінію укріплень  на кордоні з потенційно небезпечним Придністров’ям.

Можна у чомусь дорікнути Анатолію Олійнику, що він міг зробити, але не зробив? Звісно, можна. Передусім у тому, що він не займався звичними для вінницького політикуму інтригами. Саме тому зіткнення між частиною депутатського корпусу обласної ради та її головою Сергієм Свитком зробило події 6 грудня у Вінниці подарунком для російської пропаганди. Втручатися у діяльність обласної ради Олійник не міг згідно із Законом, а мирити опонентів, традиційними для регіону підкилимними угодами не захотів.

На інтриги та кулуарні домовленості Олійник дійсно не мав часу. Він займався обороною області до налагодженням допомоги АТО.

Хто буде радіти з приводу його відставки? Насамперед, псевдо-активісти, які, хоча й перегризлися між собою за право бути «голосом Майдану», все ще сподіваються отримати нові прибутки від повернення контролю над каналами гуманітарної допомоги. Зрадіє й оточення Сергія Свитка, який так і не зрозумів, що будь-який інший керівник рівня голови ОДА не буде терпіти його беззаконні витівки лише тому, що Свитко має заслуги перед Майданом. Святкувати будуть партійні функціонери, які створили квазі-народну «Раду Вінниччини». Вони ж то гадають, що ще можна повернути розподіл влади за квотним партійним принципом.

Але, за великим рахунком, всі ці зловтіхи, як ми думаємо, Анатолій Олійника не чіпатимуть в принципі. Він прийшов робити вільну від саморекламування роботу із налагодження територіальної оборони Вінниччини в умовах неоголошеної, проте очевидної агресії з боку Кремля.

І він цю роботу зробив з честю, а пішов з посади «на взльоті» на фінальному мажорному акорді який грає Вінниччина на загальному дисонуючому фоні інших регіонів України.

Руслан Гончарук, громадська організація "Громада Поділля"