Андрій Щербацький - учасник проекту “Вінниця біжить”. Він обрав найбільшу дистанцію — на три кілометри і приїхав в першій десятці на своєму візку з переднім приводом. Називає його “Зверєм”
Андрію 25 років. Затятий рибалка, призер Чемпіонаті України з тенісу настільного, мандрівник. Працює в диспетчерській службі ГО “Гармонія”. Він - людина з обмеженими можливостями. Так сталося, що шість років тому під час риболовлі захотів скупатися, стрибнув у воду та зламав шию.
Те, що хлопець займає активну життєву позицію, було зрозуміло ще коли домовлялися по телефону про зустріч. З самого рання він уже був “на колесах”: спочатку на базарі, потім на тренуваннях, згодом вже в майстерні ладнав собаці нашийник. Про запізнення попередив заздалегідь, щоб марно не чекали.
Біля реабілітаційного центру “Гармонія” журналістів зустрічає усміхнений хлопець, не то на візку, не то на велосипеді. А як тільки починає ревіти мотор, коляска вже нагадує мотоцикл.
Попри те, за словами Андрія, що у нас у Вінниці досить зручний транспорт, “Звєря” він спроектував аби мандрувати.
- Життя продовжується і хочеться подорожувати, - каже він. - Я люблю відпочивати на природі з наметами, а також їздити на рибалку. Все-таки на автобусі чи на тролейбусі в ліс ти не заїдеш. А на такому пристрої я можу дістатися будь-якої водойми в районі 40 кілометрів від Вінниці.
А головне — хлопець ні від кого і ні від чого не залежить.
- Захотів, туди поїхав, захотів — сюди, - розповідає він. - Можна проїхати будь-де: крутий підйом або бездоріжжя. Зручно те, що передня частина відчіплюється і залишається звичайний візок. Наприклад, приїхав до магазину, відстібнув руля, закупився продуктами і далі поїхав.
Візок-трансформер за 25000 гривень
Акумулятор зібраний — залізо-фосфатний. Це найдорожчі серед тих, які продають на ринку. Можна було б поставити звичайний, який є на електровелосипедах, але, за словами молодика, вони вибухонебезпечні. Всередині акумулятора стоять батарейки, спаяні між собою. Там же є спеціальний комп'ютер — плата, яка розподіляє струмінь з розетки на кожну батарею окремо. А вже інший комп'ютер спрямовує струмінь з акумулятора на мотор.
Для повної підзарядки батарейок вистачає двох годин. Зарядний пристрій Андрій возить з собою.
- Будь-який ресторан, кафе, автозаправка — місце, де можна під'їхати зарядитися. Принцип такий самий, як і у мобільного телефону: під'єднав шнур, встромив вилку в розетку і все.
Уся система обійшлася в 25 тисяч гривень. На рулі, як і на велосипеді, є гальма та індикатор передач. Останнім Андрій Щербацький не користується, тільки гальмами. Тут стоїть спеціальна мотоциклетна зірочка, як каже хлопець, “щоб на віки”.
Як реалізовувалася ідея
Вінничанин їздить на електровізку з минулої зими. Модель придумав сам. Каже, що змайструвати не так складно, як знайти людину, яка розбирається в електриці. Знайомий, що торгує на базарі велозапчастинами, порадив людину-професіонала у сфері електровелосипедів.
- Я просто звернувся до нього і сказав, що хочу ось таку річ зробити, - каже Андрій. - Це була моя мрія більше двох років. В інтернеті багато інструкцій і порад, але мені було б дуже важко самому все зробити.
300 кілометрів і гума вже “лиса”
Зазвичай, на мотоколясці Андрій їздить містом у своїх справах та на роботу, а тому є повноцінним учасником дорожнього руху. По тротуарах не їздить.
- Якщо я знаю, що в мене день такий насичений як сьогодні: треба заїхати на базар, в міську раду, завезти додому харчів, на роботу — сідаю на “Звєря”, - говорить він. - Просто руками крутити важко — долоні стираються.
Стираються не тільки руки, а й гума. 300 кілометрів проїхав і вона вже “лиса”.
- Так само в мене часто спалюються гальмівні колодки, тому що постійно треба пригальмовувати — у заторах або коли з пагорба з'їжджаю. І ще один мінус — тут жорстка рама, немає амортизації.
Хоча хлопець і працює диспетчером служби, яка підвозить людей на візках, куди їм потрібно, для себе цю машину не замовляє. Каже, що є дуже багато людей, які потребують її набагато більше, ніж він. А поки колеса не пробуксовують і руки не втомлюються, можна рухатися далі.
На якій швидкості Андрій долає відстані
Раніше, коли на колясці ще не стояв електродвигун, вінничанин їздив зі швидкістю 20 кілометрів за годину.
- І вже було страшно, - каже він. - А тепер, коли на спідометрі 40, сльози виступають на очах через сильний зустрічний вітер. Тому одягаю окуляри. Я живу на Малих Хуторах і виїжджаю одночасно з автобусом. Але він мене випереджає тільки на вулиці Привокзальній. Там уже дорога рівніша і зупинок менше.
Максимальна швидкість, яку долав “Звєрь”, - це 45 км/год. А з гірки — 51. Тепер хлопцю під силу будь-які підйоми і спуски.
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
№ 16 від 17 квітня 2024
Читати номер
Анонім
Дарья
Анонім
Значить, міг би не менш успішно ходити з паличкою, ніж більшість пенсіонерів старшого покоління. Але просто ледачий, любить возити свою 5-ту точку.
Анонім reply Анонім
Анонім reply Анонім
№1 не інваліду,а людині з обмеженими можливостями. №2 от ти інвалід 100% даже МСЕК не треба тобі проходити, пишеш таку х.. ти хоч раз подивися на візки які вони є і як у них сідають. Таких як ти рано чи пізно бог наказує і суглоби в тебе будуть гнутися пречудово.
Анонім reply Анонім
Якшо й справді ті сині залізяки знімаються і він через них не перестрибує - тішусь за Андрія.
Діло в тому, що я сама колись перелазила через паркан такої ж висоти, як від землі до тих синіх штук (не чужий - свій, бо не мала ключа), то ледь не вбилася, а тут інвалід.
А "розуміюся я на суглобах" (як ви висловилися), тому що сама маю серед найближчих родичів немало людей старшого віку. Тільки кровних майже не ходячих родичів мала нещастя мати аж четверо (кого немає вже - нехай спочивають з миром), один з яких - 1-ї групи, та й сама один час так розпанахала коліно, упавши на щебінь, що добре знаю, як через що переступати і т.д. Тим не менш згадана людина і на базар ще ходить, і на городі порається, і борщі варить в свої-то роки - і не заборониш, бо іскра молодості ще є.
На відміну від вас, я побажаю вам здоров'я. На зло - добром.
змерзла reply Анонім
Анонім reply Анонім
А хлопець молодець, активна людина активна у всьому.
Анонім
Аффтар, уфас теш аб межині мажлівасті? Ффчіцься пісати!
Анонім reply Анонім
Господи, що ви собі дозволяєте? Таке враження, що у вас особиста неприязнь до авторки. Навіщо писати у такий спосіб про помилки?