Вінничанка Оксана: Азербайджан - країна гостинних людей

> По дорозі з аеропорту до Баку повсюди можна бачити портрети Алієвих. На одному з них Гейдар Алієв, який був президентом країни до 2003 року, на іншому його сина – Ільхама Алієва, його сина, який змінив на посту президента батька. Крім портретів, у столиці ще багато місць нагадують про Алієвих. Є пам’ятник Гейдару Алієву, є вулиці й площі його імені, бачили навіть камінь, встановлений на честь цієї людини.

Другий за популярністю після Алієвих є відомий поет середньовічного Сходу Нізамі. Його іменем теж названо вулиці, площі, парки, деякі інші відомі місця. Нізамі шанують не лише за майстерність у слові. Дотепер люди переказують один з фактів його біографії, коли талановитий поет відмовився від пропозиції поселитися при царському дворі, тільки щоб бути поруч з простими людьми. Тим самим зажив слави людяного поета, шанованого багатьма поколіннями азербайджанців.

- Ми запитали таксиста, як він ставиться до того, що з 2003-го вони обирають президентом одну й ту само людину, - розповідає пані Оксана. – Таксист без роздумів відповів, мовляв, він такий хороший, нехай править доти, доки житиме.

Такої само думки дотримуються інші азербайджанці, з якими спілкувалася вінничанка.

- Непросто зрозуміти, чим викликано таке поклоніння названій сім’ї, - каже дівчина. – Мені так і не вдалося зрозуміти, чи усвідомлюють азербайджанці, що вони проживають в умовах культу однієї особи, чи ні? Зате очевидною є їхня гостинність. Це щось неймовірне. До поїздки в Азербайджан не могла навіть уявити, що є на світі такі безкорисливі і гостинні люди. Що характерно, вони дивуються з того, що ми дивуємося їхній гостинності.
{photo_gallery id=4416|}

«Будете в Баку, обов’язково зателефонуйте»

Уже невдовзі після того, як літак піднявся з аеропорту Бориспіль і взяв курс на Баку, один з української делегації мав два телефонних номери бакинців.

- Поруч з нашим хлопцем поверталися з Києва додому двоє бакинців, - каже Оксана. – Як тільки вони дізналися, що хлопець вперше летить до Азербайджану, стали розповідати, де слід побувати, що подивитися. Обидва залишили номери телефонів з тим, щоб одразу повідомити, якщо раптом виникнуть проблеми. До кінця перебування в Азербайджані кожен з нас мав десятки номерів телефонів гостинних азербайджанців. Всі вони наголошували на тому, щоб обов’язково телефонували, коли знову доля закине в Азербайджан.

Українців було четверо. Одна з дівчат ще раніше познайомилася з хлопцем з Баку. На такому ж семінарі за програмою «Молодь в дії». Тобто бачилися один раз. Перед поїздкою написала електронкою листа. Пропонувала зустрітися, якщо буде можливість, показати столицю.

- На наше здивування, в аеропорту Баку нас зустрічали хлопці на двох машинах, - каже пані Оксана. – Перше, що запропонував Омар, так звали знайомого бакинця, пообідати і відпочити з дороги. Настя, знайома Омара, подумала, що він пропонує це їй одній. Задумалася, як бути в цій ситуації. Хлопець одразу сказав, що їдемо разом. Повіз додому всю компанію. На порозі квартири нас, як рідних, обіймали його батьки. Прийшли сусіди. У такій дружній компанії ми пробули не одну годину. Стіл ломився від страв. Але головне було не в тому, що на столі. Такої уваги і щирості від людей, яких вперше бачиш у житті, ніколи не відчувала раніше. Надалі азербайджанці не раз підтверджували свою рису гостинних людей.

Ще одна учасниця програми з України прилетіла в Азербайджан на два дні пізніше. В аеропорту Гянжі роздивлялася, де стоянка таксі, щоб добратися до міста. До неї підійшов чоловік. Поцікавився, хто вона і звідки. Підвіз на власному авто до готелю. Відмовився брати гроші за проїзд. Залишив візитівку. З’ясувалося, це був один з місцевих керівників. Пізніше він виступав перед учасниками семінару. А після виступу запропонував усім екскурсію по місту. Надав мікроавтобус, екскурсовода.

- В Баку, у старому місті, є комплекс фортечних споруд під назвою Ічері-шехер, - розповідає Оксана. – Він внесений ЮНЕСКО до пам’яток архітектури світового значення. Екскурсії там платні. Ми зупинилися біля споруди, що має назву Дівоча вежа. До нас підійшов екскурсовод. Проте ми вирішили зекономити на екскурсії. Він поцікавився, чому? Сказали правду. Він усміхнувся і відповів, що для гостей йому приємно і безкоштовно провести екскурсію. З’ясувалося, що це був місцевий письменник, який одночасно працює екскурсоводом. Пропонує туристам власний варіант розповіді про фортецю.

З Баку в Гянжі українці добиралися автобусом. Дорога неблизька, їхати довелося майже шість годин. На одній із зупинок пані Оксана забігла в магазинчик купити води. Запитала, скільки коштує.

- У відповідь мене запитали, звідки я, - каже Оксана. – Продавець назвав ціну і тут же додав, мовляв, можете брати безкоштовно. Такі вони люди.

Будинок із… скляних пляшок

Місто Гянжі у 2016 році буде молодіжною столицею Європи. Такий статус йому присвоєно рішенням Європейського молодіжного форуму. До цієї дати планують відкриття Центрального парку культури і відпочинку.

- Його спорудження уже майже завершене, - каже пані Оксана. – Хоча для відвідувачів парк ще закритий. Але нам його показали. Екскурсоводом був мер міста. До речі, він часто з’являвся там, де ми зупинялися. Навіть, коли заходили у бар чи ресторан, чи плавали у басейні, бачили його поруч. Спочатку думали, що це були випадкові зустрічі. Але згодом така «випадковість» спонукала до того, чи не доручили меру контролювати за іноземцями.

За словами співрозмовниці, парк у Гянжі – це щось велетенське, де себе відчуваєш піщинкою в океані. Масивні скульптурні композиції, окремі скульптури, озера,  галявини.

- Таке враження, що це не окремий парк у нашому традиційному сприйнятті, - каже дівчина. – Це більше схоже на місто в місті. Саме масштабами, схоже, планують здивувати азербайджанці європейців, які приїдуть на відкриття молодіжної столиці.

Кожному, хто буває у Гянжі, показують незвичний будинок із скляних пляшок. Його спорудив брат на честь іншого брата, який загинув під час Другої світової війни. Крім звичайних пляшок, використано кольорові морські  камінці. Їх привезли з Сочі і Криму. На фасаді будинку з них створено портрет загиблого воїна.

- Як і більшості туристів, нам хотілося заглянути всередину будинку, - каже Оксана. – Однак у ньому дотепер проживають люди. Тому зробити це неможливо. Нам розповідали, що власникам будинку неодноразово пропонували інше житло, а в скляному зробити музей, однак вони на таке не погоджуються.

Про чаювання азербайджанців мовлено і писано багато. У них це давня традиція. Чайні склянки вони навіть зафіксували у скульптурній композиції. Будете у Баку, загляньте у старе місто, там побачите десятки копій склянок для чаю.

- В азербайджанців прийнято пити чай переважно із склянок, у чашки вони напій не наливають, принаймні ніколи не подають чай у чашках для бажаних гостей, - каже Оксана. - Склянки для чаю не такі, як у нас. Вони чимось нагадують цифру вісім. Зверху склянка розширена, посередині звужена, таке само розширення має знизу, але трохи менше, ніж вгорі. 

У цій країні вінничанці настільки сподобалося, що у неї є велике бажання побувати на берегах Каспію ще раз. Втім, місцеві жителі при нагоді застерігають, якщо у паспорті буде відмітка, що ви у свій час в’їжджали до Вірменії, з таким паспортом до Азербайджану вас можуть не впустити.

- Наскільки це правда, не можу стверджувати, - каже дівчина. – Але таке застереження довелося чути не раз. Конфлікт, що виник у свій час на міжнаціональному грунті і призвів до загибелі багатьох людей, дотепер незагойною раною залишається у серцях азербайджанців.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.