Військовий артилерист із Зарванців загинув від рук сепаратистів. Не в бою

- Ми з Леонідом познайомилися на Яворівському полігоні, коли нас перенавчали на артилеристів, - каже військовий на ім’я Сергій. – Жили в одній палатці. Здружилися. Були, як рідні брати. Потім нас розвели. Але через деякий час знову опинилися разом уже в зоні АТО. Золотий був чоловік.

Разом з Сергієм йдемо у траурній процесії. Труну з тілом військові несуть на руках. Йдуть від будинку до місцевого храму. Сергія кличуть змінити тих, хто ніс труну. Дивлюся, він знову повертається – у камуфляжі, темних окулярах, міцної козацької статури. Прошу Сергія продовжити розповідь.

- Я не Сергій, вибачте, - чую у відповідь. – Не дивуйтеся, нас багато-хто не впізнає, просто ми дуже схожі, а тут ще обидва у темних окулярах.

Військового, який це говорить, звати Віталій. Він близький товариш загиблого Леоніда. Родом з Криворіжжя. Раніше на Вінниччині ніколи не був. Каже, що Льоня запрошував його приїхати в гості з сім’єю. Віталій погодився. Чекали нагоди разом поїхати у відпустку. На жаль, доля розпорядилася по-іншому.

- Льоня загинув не у бою, - неохоче згадує трагедію співрозмовник. – Його попросили примирити когось з місцевих. Сталося це у Костянтинівці. Він був правдолюб. Допомогти тому, хто опинився у біді, для нього це святе діло. От він і пішов. Пішов не один, а ще з одним бійцем. Що далі сталося, не можу говорити, бо зараз справу загибелі розслідує поліція. Не хочу, аби те, що знаю, зашкодило слідству. Загинув він від рук місцевих.

- Як дізнався про трагедію? – перепитує Віталій. – Товариш, який був з Леонідом, подзвонив і сказав.

Рідні Леоніда також категорично відмовлялися будь-що говорити про обставини загибелі Леоніда. Навіть коли хтось починав розмову про нього, як про людину, пропонували припинити її.

- Як же він тішився маленькою донечкою! - розповідає родичка на ім’я Ольга. – Це молодша дитина. Їй ще нема й чотирьох місяців, а старшому хлопчику вже сім рочків. Тільки один раз Льоню відпустили порадіти своєму щастю. І то він дома був пару днів. Не мав можливості відвезти дружину у лікарню на пологи, не міг забрати її звідти з народженою дитинкою. Війна! І дівчинка, і хлопчик – як дві краплі води схожі на свого тата. Залишив на світі дві свої копії.

-Тьотя Оля, перестаньте говорити, ви ж знаєте, що не можна, бо йде слідство, - перебиває жінку інша жінка у чорному вбранні,  називає себе тіткою Леоніда.

-Та я ж не про те, я про Льоню, яким був добрим чоловіком, - відповідає пані Ольга. – Ви знаєте, він ще вмів добре готувати їсти. Не кожна хазяйка так накриє на стіл, як це робив Льоня. Він міг з топора приготувати обід. Такий був справний чоловік.

Протягом тринадцяти років Леонід Мазур служив контрактником. Службу проходив в одному з підрозділів у нашій області. У грудні їх перевели у зону АТО. Після підготовки на полігонах у Яворові (Львівська область)  і Широкий Лан (Миколаївщина) бригаду переправили на Донеччину.

Окремі сайти повідомляють, що Мазур служив військовим кухарем.

- Льоня справді був на посаді кухаря, - каже його побратим Віталій. – Але служив артилеристом.

«20 хвилин» висловлює щирі співчуття сім’ї, рідним, друзям, побратимам загиблого захисника рідної землі Леоніда Мазура. Нехай вона йому буде пухом. Вічна пам'ять Герою. 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.