Віктор Бронюк розповів, чому солдати на передовій дратуються, коли їм кажуть: «Повертайтеся живими!»

У відвертому інтерв’ю лідер гурту «ТІК» - розказав про свою волонтерську роботу, першу поїздку в зону АТО, подарований бійцями бронежилет, вміння за 2 доби вирішувати будь-яке питання, державну бюрократію і тих, хто намагається нажитися на війні. А ще, як історик за освітою, Віктор Бронюк дав оцінку всьому, що відбувається, і пояснив, чому найгірше побажання для військових – це звичний нам заклик: «Повертайтеся живими!»

Хто такі солдати і чим вони займаються на сході, 4-річний Данило і 6-річна Єва Бронюки знають давно. Українські військові часті гості в їхній родині, у дворі будинку взимку був справжній склад термобілизни та необхідного зимового одягу для героїв, а вечорами діти вимальовували листи-послання для тих, хто поки не може приїхати до них особисто. Щодня батько малих – лідер гурту «ТІК» Віктор Бронюк - годинами розмовляє з бійцями, що знаходяться на передовій, і постійно тримає зв'язок з провідними волонтерами зі всієї України.

Вже рік життя музиканта – це 24-годинна волонтерська робота. Він знає, чого насамперед потребують бійці, чим живуть і що насправді відбувається в зоні АТО. Радіє, що за цей час вибудував таку комунікацію з волонтерами й бізнесменами, що за два дні може вирішити практично будь-яку проблему.

- Знайомі мене часто доймають: чого ти цим займаєшся, тобі що більше всіх треба? Кажу: ні, не більше всіх! Просто інакше я не можу. Зараз такий час, що мусимо усі, хто на якому етапі може, допомагати, - переконаний лідер «ТІК».

Шлях до волонтерства музиканта красномовно відображає його персональна сторінка у Facebook. До подій Євромайдану на ній автор сотень веселих хітів ділився творчими планами і враженнями від концертів, сьогодні ж - це суцільні ексклюзивні фото із зони АТО, звіти про нові передачі на фронт і щасливі обличчя бійців, які їх приймають.

- Щось ми у вирі подій зовсім забули про цивільну оборону. Коли вивчали в університеті, всі сміялися, не вірили, що колись пригодиться. Я не панікую, але слід пригадати, як вести себе в умовах ворожої агресії. Ви всі знаєте, де у вас бомбосховище? Нехай воно краще не знадобиться, але інформацію потрібно зібрати... Паніка - це наш ворог! Хто знає, що робити - той не панікує! - рік тому, 3 березня 2014 року, написав Віктор Бронюк.

Саме тоді він зробив остаточний вибір: завжди знати, що робити і діяти на випередження.

Джипи ARNI, «Вінницька стріла» і «Опель Фронтера», бойова «швидка» «Білосніжка», медичний гуманітарний вантаж з Канади на суму більше півмільйона гривень із унікальним обладнанням для поранених, мобільними ліжками, ваннами й туалетами, тонни медикаментів, сотні тепловізорів, приладів нічного бачення, радіостанцій та акумуляторів, десятки тисяч валянків, військових форм, теплого одягу і багато-багато іншого – усього, що Віктор Бронюк спільно з друзями-волонтерами передав і особисто доставив на фронт не злічити. І як би не стрибав курс долара разом із цінами на бензин і на всі товари, волонтери запевняють: не зупиняться ні за яких обставин!

- Вікторе,коли до вас прийшло розуміння, що на сході справжня війна?

- Це було зрозуміло одразу. Насправді раніше, коли в інтерв’ю мене запитували: «Чого ти боїшся в житті?» - я завжди відповідав: лише двох речей - зради і війни. Коли тобі по телефону починають дзвонити друзі і знайомі, з якими ще вчора ти пересікався і говорив про побутові проблеми, а сьогодні вони розказують про обстріли, присилають фотографії, показуючи чим і як воюють, всередині все перевертається… У мене, як, певно, у будь-якого чоловіка, були думки теж їхати воювати, але коли закрутилася волонтерська робота і побачив, як вдається швидко вирішувати важливі питання, зрозумів, що значно більше користі від мене буде тут. Дуже швидко ми з однодумцями організували таку потужну комунікацію, яка дозволяє, залучаючи бізнесменів, підприємства та усіх небайдужих, доставляти необхідні речі для бійців, що дають можливість їм більш-менш комфортно перебувати на лінії вогню, мати сучасні засоби для комунікації і ведення бойових дій, медикаменти і все інше. Коли хлопці розказують напівмістичні історії, коли їх посипали мінометами, вся техніка згорала, а тобою передані машини стоять без жодної подряпинки, чи коли військові лікарі повідомляють, що на волонтерській «швидкій» вивезли 50 поранених, а це 50 врятованих життів - в такі моменти розумієш, що робиш потрібну справу. Комунікація з волонтерами по всій Україні така, що сьогодні я точно знаю, де і що швидко і якісно можна дістати у будь-якому регіоні. Інколи достатньо всього кількох дзвінків по телефону і питання вирішується.

- Часто, як волонтер, стикаєтеся з обманом?

- Досить часто. Інколи просять допомогу для неіснуючих воїнів. Про псевдоволонтерів, які зі скриньками без кінця ходять по місту, з яких у кращому разі 100 гривень передадуть на потреби АТО, а все інше заберуть собі, я взагалі мовчу. На жаль, такі історії у багатьох вбивають довіру і відбивають бажання допомагати. Зокрема, на початку усіх цих подій багато людей з-за кордону за власні кошти купували автомобілі і бронежилети, а потім не раз дізнавалися, що все це просто перепродувалось. Чи от у шпиталі на передовій була історія, що постійно завозились медпрепарати, але їх весь час чомусь не вистачало, а потім виявилося, що місцеві працівники їх просто передавали сепаратистам. Після таких випадків волонтери вже все тримають на контролі.

- Наскільки сильно стрибки курсу долара, коли ціни на все різко піднялися, вдарили по волонтерській роботі?

- Все, звісно, відобразилося, але люди все одно знаходять можливість допомагати. Що зробиш?! Солдатам, як і раніше, треба бути взутими й одягнутими. Одна річ, коли ти змерз на вулиці і знаєш, що за 20 хвилин чи годину будеш вдома, поп’єш гарячого чаю, залізеш у теплу ванну і все буде нормально. І зовсім інша справа, коли ти стоїш в полі і часто не маєш можливості елементарно розвести вогнище, бо це заборонено. Чи, навпаки, згадати літню спеку. Хлопці зізнаються: коли бачать, як хтось набирає склянку води і виливає її на землю, рука одразу здригається, бо всі пам’ятають, як влітку в степу ту воду ділити на краплі… Бачення багатьох речей за цей час змінилося. Дуже хочеться, щоб дійсно змінилась і наша країна. Питань сьогодні є дуже багато. Є незручна правда, про яку хтось говорить, а хтось мовчить, бо боїться. Рано чи пізно ми її дізнаємося. Інша річ, кому з чим жити – це вже кожен сам обирає. Особисто мені важливо по закінченні всього цього мати можливість пояснити дітям, що я робив у цей період.

- Ваш прогноз, як історика, як швидко закінчиться війна в Україні?

- Будь-яку війну дуже легко розпочати і дуже важко закінчити. Під час більшості війн люди не пам’ятають, з чого все закрутилося. У нас пройшов лише рік, але вже зараз більшість, що з однієї, що з другої сторони, не дадуть однозначної відповіді: чому почалася війна, що кого не влаштовувало. За якусь «новоросію» чи «русский мир»? Вже всі переконалися, що це утопія. З точки зору історії має пройти час, щоб ми все могли об’єктивно оцінити. Бо сьогодні ми не знаємо дуже багато речей. З точки зору історичного процесу, зрозуміло, чому так відбулося: якби не сталася анексія Криму і війна на сході, все те відбулося б у самій Росії. Їм потрібно було сформувати ворога за межами Росії і з ним боротися. Така історія пропаганди і Росії неважливо, з ким це проходити: з чеченцями, грузинами чи українцями. Така специфіка росіян: їх підняти може тільки ворог. Хочеться лишень, щоб нам вистачило часу все те пережити і зробити правильні висновки.

- На вашу думку, за Луганську та Донецьку області варто боротися чи простіше їх віддати?

- Насправді у бидла та хамства немає національності чи територіальної ознаки. По великому рахунку, нелюдів вистачає і у інших регіонах. Ми всі ворога чекаємо здалеку, а часто він підкрадається саме зблизька… З іншої сторони, дійсно, з багатьма людьми не хочеться жити в одній державі. Солдати сьогодні однозначні: більша половина того населення ненавидить все українське і українців. Тож пригадується така медична штука, як хірургія. Щоб дати можливість здоровому організму існувати, треба забрати те середовище, яке його знищує. І деколи таким кардинальним хірургічним способом. Більшість міжнародних організацій, як ООН, ПАРЄ, ОБСЄ, показали свою нікчемність. Світові організації потребують реформування і реорганізації, бо змінився світ, впливи на інформацію, її подача, самі люди змінилися. Сьогодні на зміну всім тим організаціям треба шукати ту, яка зможе вирішити питання і по-справжньому контролювати безпеку в світі.

- Все-таки, який настрій сьогодні у бійців, що перебувають на фронті?

- Дуже бойовий! Якщо на початку був страх, боязнь і нерозуміння того, що треба стріляти в тих, хто багато років тобі насаджувався в друзі і брати, а потім раптом виявився ворогом, то сьогодні серед наших бійців немає паніки, є тверде бачення і розуміння процесу, а головне – з’явилась здорова злість, якої не було на початку. І ця злість дає спокій, що ми сьогодні по-справжньому готові боротися.

- Чого сьогодні найбільше потребують українські захисники?

- Основне, чого потребують наші хлопці - це підтримка і спілкування. По півроку вони живуть у одному й тому ж середовищі, бачать одні й ті ж обличчя, тому можливість поговорити з кимось іншим для багатьох - справжня віддушина. Після особистого спілкування вони всі такі натхненні, що зазвичай без подарунків гостей не відпускають. До речі, знаю, що дуже багато з них негативно сприймають традиційну нам фразу: «Повертайтеся живими!» Кожен солдат і так йде з вірою в те, що залишиться живим, а тут щоразу тобі кажуть: «Ти ж дивись не помри!» Багатьох воїнів це дуже дратує…

Що ж до речових подарунків, то найцінніше для більшості солдат – це дитячі малюнки і шоколадки. Батончик «Снікерсу» хлопці без роздумів готові проміняти на свої польові харчі! Ну і, звісно, ходовий товар – це цигарки. Сам я ніколи не палив, тому завжди принципово нікому не купував цигарки. Тепер через це довелося переступити, цигарки для хлопців нині купую блоками.

Переконаний, допомагати треба усім, чим можеш. Багато людей думають, що от в мене немає ресурсу, не можу дати кілька тисяч гривень, але це ж не основне. Можливо, в тебе є вільний час і у якійсь організації ти зможеш бути корисним. Згадайте лишень, скільки жінок печуть пиріжки, плетуть сітки чи в’яжуть носки. Це доводить, що той, хто має бажання допомагати, знайде спосіб це зробити.

До мене через Facebook зверталося дуже багато людей, які хотіли перерахувати кошти надійним волонтерам, тому ми вирішили відкрити спеціальний рахунок: ПриватБанк 5167 9872 0502 6210 Бронюк Віктор Володимирович. Якщо люди мають мету, обов’язково її досягають. А нам, дійсно, треба триматися купки, підтримувати один одного, бо тільки так ми зможемо перемогти!

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.