Вища освіта по-вінницьки: з перших вуст

За даними інформаційної системи «Конкурс», у 2013 році студентами вінницьких вишів стали близько восьми тисяч абітурієнтів. Випускники шкіл міста Вінниця показали рівень знань майже на 20% вищий, ніж у середньому по Україні. Зацікавленість молоді у вищій освіті зростає. Втім, чи виправдано?

RIA вирішила з’ясувати, чи можуть похвалитися вінницькі державні виші належною якістю освіти та відсутністю корупції. До вашої уваги відверті коментарі випускників вищих навчальних закладів: тепер, озираючись на студентське життя, вони вже не бояться бути категоричними у своїх оцінках. Четверо сміливців погодилися надати свої особисті дані, а от юний інтерн медуніверситету все ще побоюється професійної розправи від колег, тому її розповідь ми публікуємо анонімно.

Олександр Кулик, 23 роки, Вінницький національний технічний університет, спеціальність – електротехнічні системи та електроприводи, рік випуску – 2013. Місце роботи: Товариство “Енерго Контроль”, метролог.

- Загалом, я вважаю, що ВНТУ – найменш корумпований і найбільш… спокійний виш у Вінниці. По-перше, профільні предмети у нашому інституті викладали толкові фахівці. Вони завжди допомагали студентам при виникненні труднощів із розумінням дисциплін. Зокрема, серед них такі як Юхим Овдійович Карпов, Євген Якович Блінкін… По-друге, ситуація з корупцією у політеху не така катастрофічна, як, до прикладу, в торговому. Усе добровільно, суми не космічні. Максимум, про який мені відомо – це 650 гривень за четвірку з іспиту. Пам’ятаю, був один викладач – грошей зовсім не брав. Просто давав старості список необхідних речей, ми скидувалися і купували їх. Але далеко не всі відрізнялися людяністю і розумінням. Відкрито можу сказати, що найбільш неприємною була співпраця з Валентином Володимировичем Грабком – сином нинішнього ректора. Він був байдужим до хабарів і добре розумівся на матеріалі, але на студентів цій людині просто начхати. Годі було й сподіватися на допомогу або що – могли чекати його годинами, щоб перездати, а він не приходив. Спеціально «косив» зі стипендії: одного разу на додатковій сесії в нього лише троє успішно «закрилися». А от син колишнього ректора (Віталій Борисович Мокін  – прим.) – класний мужик! З ним приємно і легко знаходити спільну мову.

Серед інших недоліків – велика кількість непотрібних гуманітарних предметів, які нікому не подобаються. Ще одна проблема – фінансування. У нашому корпусі немає опалення, взимку усі сидять у куртках. Економлять на всьому, навіть на світлі: в довжелезних коридорах без вікон горить дві-три лампи. Обладнання теж старе. Коли у 2008-му вступав, одразу попереджали, що випускатимуть спеціалістів за рівнем 2004 року, адже сучасної техніки і грошей на неї університет не має.

Втім, в цілому, я б радив абітурієнтам вступати саме у політех. Цей виш можна оцінити дев’ятьма балами з десятьох.

Сергій Балясов, 22 роки, Вінницький національний аграрний університет, академвідпустка, 4 курс, інженер-механік з обладнання переробних і харчових виробництв. Місце роботи: готельно-ресторанний комплекс «Сказка», флорист.

- Аграрний – це університет вузького технічно-природничого спрямування. Багато хто у 16-17 років не розуміє, за яким принципом обирати подальший шлях, і тому ставиться до вступу легковажно. До ВНАУ повинні йти лише ті, хто чітко усвідомлює суть обраної спеціалізації і щиро цікавиться нею. В іншому випадку навчання розчаровує, здається неактуальним, і студенти вчаться на автоматі, заради «галочки».

Втім, на мою думку, на профільні напрямки набирають обґрунтовано багато вступників. Сільське господарство – сьогодні одна з найбільш пріоритетних галузей, а тому потребує кваліфікованих кадрів. Інше питання, чи здатна держава забезпечити робочими місцями усіх молодих аграріїв. Мені здається, що реальний попит на фахівців не відповідає державному замовленню. І зараз я кажу лише про традиційні спеціальності ВНАУ.

Кажу відверто: не було постановки питання «не даси – не здаси». Я став старостою вже після того, як перевівся на заочне відділення. Серед моїх одногрупників було багато дорослих людей, які вже мають постійну роботу за відповідним фахом і потребують вищої освіти за вказівкою працедавця. Звісно, їм зручно за помірну суму зекономити власний час. Навіть не можна це називати хабарем, адже внески вважаються благодійними і йдуть на поточні дрібні потреби університету. Мені відомо, на які саме, і я здогадуюся, чому це відбувається. Ректор з невідомих причин відмінив фінансування кафедр, тому діяльність лабораторій, друк матеріалів та інші побутові потреби закладу здебільшого оплачувалися з кишені самих викладачів.

Напевно, ВНАУ пережив скрутні часи, адже довелося продати навіть базу відпочинку «Олімп», яка протягом багатьох років була улюбленим осередком літнього дозвілля багатьох викладачів та їх сімей. Це було за попереднього ректора. До речі, він як професіонал подобався мені більше, тому що майстерно організовував і студентів, і викладачів. Зараз я ставлю аграрному шістку.

Олександра Ружич, 24 роки, Вінницький державний педагогічний університет, спеціаліст з психології, вчитель початкових класів, рік випуску – 2010. Місце роботи: магазин жіночих аксесуарів, продавець-консультант

Я вважаю, що педагогічний університет може забезпечити якісну освіту для майбутніх вчителів. Більш того, як на мене, деякі дисципліни були навіть надлишковими. Хоча й кажуть, що зайвих знань не буває, мені здається недоречним викладання загальних абстрактних предметів при тому, що студенти потребують серйозної практики.

Навчання у ВДПУ за системою і формою мало чим вирізняється з-поміж інших. Втім, якщо для технарів і медиків 5-6 пар на день з профілю – це норма, то для педагогів це суцільний нонсенс. Не можу сказати, що викладачі вимагали від нас чогось надприродного, скоріше, причина таких невмотивованих навантажень полягає у неграмотно складених міністерством програмах. По-перше, потрібен налагоджений взаємозв’язок  між аудиторними заняттями і роботою безпосередньо з дітьми. Учні кардинально відрізняються за поведінкою та характером від лекторів, а тому навіть теоретично грамотні випускники можуть зіштовхнутися із проблемою авторитету та підходу. Я була на практиці в школі, зрозуміла, що це пекло. Тому працюю не за фахом. По-друге, вчителів у нас греблю гати. Досі актуальна проблема вікової політики працівників школи: молодим спеціалістам важко влаштуватися у місті, та й у районах на них не дуже чекають.

Вступала за порадою батьків, у 17 років було все одно, куди йти. От якби сьогодні була абітурієнткою, напевно, обрала б політех. Чому? Надаю перевагу роботі у чоловічому колективі – із ними спокійніше (сміється).

Проблеми були в тих, хто не відвідував заняття. Вирішувалося, як і скрізь, хоча, суми в нас символічні, мало не благодійні. Точно не пам’ятаю, але це в межах 40-100 гривень за предмет… За методику математики віддала 100, і лише через те, що реально нічого не розуміла. А взагалі, у педі атмосфера спокійна, з більшістю викладачів людяність спрацьовує. Що знаєш, те і маєш. Тому я оцінюю ВДПУ сімома балами.

Анатолій Поліщук, 23 роки, Вінницький торгово-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету, магістр економіки підприємства, рік випуску – 2012. Місце роботи – ООО «Вінницький завод “Пневматика”

Свого часу подав документи до ВТЕІ, тому що пов’язував майбутнє з роботою у комерційних структурах, бізнесі або що. Вчився на вечірньому відділенні – так було зручніше в усіх сенсах. Про якість освіти можу судити, лише порівнюючи з іншими вишами. Спираючись на розповіді знайомих з ВНАУ чи «України», можу стверджувати, що торговий – найкращий інститут для здобуття економічної освіти в нашому місті. Знання оцінювали здебільшого об’єктивно: сумлінні студенти не мали проблем із сесіями. Звісно, недоліки були. Найбільше дратувала недоступність викладачів. Студенти могли годинами стояти під кафедрою, щоб вирішити важливе питання. Безумовно, мені відомо про випадки хабарництва! Хоча б раз у житті кожен, мабуть, давав хабара. Але, що дивує, ця система побудована не викладачами: студентам легше платити по 100-200 грн за залік чи іспит і не докладати зусиль. Парадокс: як правило, зневажливо ставляться до тих викладачів, які принципово намагаються дати знання і не беруть гроші. Халатність студентів проявилася дуже чітко на захисті дипломів, коли без п’яти хвилин бакалаври економіки плуталися в базових термінах і не могли двох слів зв’язати без папірця.

Словом, якщо є бажання, тут за п’ять років можна вдосконалити розумові здібності, навчитися працювати з літературою, розширити кругозір. А можна відкупитися, і тоді ці шанси промайнуть повз. Моя оцінка – 7.

Катерина, Вінницький національний медичний університет, інтерн; лікар швидкої допомоги у районному центрі.

Мені здається, жоден випускник ВНМУ не наважиться публічно говорити про підводні камені у цьому закладі. Нещодавно вже був гучний скандал, проводилася прокурорська перевірка, на допити викликали навіть дівчат з нашого потоку… І хто б міг подумати, що у медичному відзначиться викладачка з філософії! Я не хочу надавати свої персональні дані, тому що у цій сфері всі тісно контактують, і назвати прізвище для мене означало б втратити кар’єру назавжди. Тим більше, розпочалася вона не зірково: мене направили на трирічне відпрацювання у районний центр. І добре, що хоч на Вінниччині, багатьом не пощастило,  – їх розкидали по різних областях. Із заробітною платнею 1300 грн перспективний молодий лікар працює невідомо де, і це при тому, що у глибинці не лише апаратури, а й препаратів не вистачає!

Як я вже казала, велике значення мають контакти. Грубо кажучи, якщо є гроші, але немає впливових знайомих, сиди і вчися. Звичайний хабар не пройде – бояться попастися на гарячому, а тому співпрацюють лише з «надійними» людьми. Варіант «вирішити через старосту групи» не підходить, можна лише через старосту потоку, і то, далеко не через кожного. Староста потоку може мати доступ до деканату або домовлятися напряму. Деканат, у свою чергу, ділиться даниною з ректором. Прості смертні типу мене бачать лише верхівку айсберга і навіть при бажанні не мають змоги «відкупитися». Конкретні суми не назву – не поінформована, знаю лише з розповідей, що на кафедрі гігієни пристойні розцінки – 200 грн за трійку. Дуже радує, що все ж переважна більшість викладачів – справжні аси. З такими приємно співпрацювати і спілкуватися.

Я з упевненістю можу сказати, що професіоналізм медика найбільшою мірою залежить від почуття персональної відповідальності. Лікар не має права помилятися, тому в ньому самому повинно бути придушене бажання платити за оцінку. Ставлю шість з десяти – за сильних професіоналів, та аж ніяк не за загальну систему.

 

 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.