Майстриня з Могилева-Подільського Оксана Городинська: Тисяча витинанок оберігають мій край

Лондонський королівський музей, музеї Лос-Анджелеса, Ватикану, Тель-Авіва – це ті місця, де можна побачити витинанки та писанки талановитої майстрині з Могилева-Подільського Оксани Городинської. А у приватних колекціях вони є у багатьох країнах Європи. У ці тривожні для країни дні далеко за межами України вони виконують роль оберегів рідної землі

 Оксана Городинська виготовила понад тисячу витинанок і написала приблизно стільки ж писанок. Поширює їх світом не тільки заради пропаганди нашого народного мистецтва.

- Кожен такий виріб – не тільки краса для споглядання чи замилування, - каже майстриня. – У витинанок і писанок є інше призначення. Воно набагато важливіше. Вони слугують оберегами рідної землі і тих, хто на ній проживає. Це символи справедливості. Зверніть увагу, як нині світ активно підтримує нас, українців, як люди в далеких країнах разом з нами урочисто співають «душу й тіло ми положим».  Не знаючи нас особисто, сприймають українців на рівні відчуттів. А ці відчуття ми передали їм в тому числі з допомогою наших оберегів, зокрема, уже згаданих писанок і витинанок.

У тебе душа і руки майстра

Відео дня

- У мене нема художньої освіти, - розповідає пані Оксана. – За фахом я педагог. Але ще змалечку руки тягнулися до пензля. Душею відчувала, що маю щось робити таке, щоб радувало людей. Я жила з цією потребою. Як кажуть, руки самі просилися до роботи.

Вперше її вміння оцінив професійний майстер, коли навчалася в педагогічному училищі.

- Училище я закінчувала у молдовському місті Сороки, - розповідає пані Оксана. – Було це в радянські часи. Від Могилева-Подільского це був найближчий навчальний педагогічний заклад. Образотворче мистецтво у нас читав викладач на прізвище Урсу. Він здобув освіту в художній академії у Москві. Студенти пишалися таким викладачем, талановитим художником. Його слово для нас було авторитетним.

Саме Віктор Урсу сказав Оксані слова, які пам’ятає дотепер: «Ти, Оксано, обрала не той навчальний заклад, - так говорив викладач. – У тебе душа і руки майстра».

Оцінка фахівця-професіонала окрилила студентку. До того вона просто писала картини. Навіть соромилася виставляти на люди, бо не знала, чи є вони професійні. Не хотіла осоромитися перед тими, хто знає толк у малярстві. Окрилена гарними словами, дівчина продовжувала переносити на полотно те, що лежало на душі, чи вражало довкіл. Багато писала, коли навчалася у Глухівському педінституті. А ось витинанками зайнялася, коли після навчання почала працювати у дитячому садку. Було це у рідному місті Могилів-Подільський.

Люди добрі, не живіть одним днем

- Найбільша проблема багатьох з нас в тому, що живемо одним днем, - продовжує пані Оксана. – З усіх боків нас дістає щоденщина. Турботи, де заробити на хліб насущний, як влаштувати побут і т.д., не дають можливості розкритися на повну нашим душам. Повірте, у кожного з нас там сховано щире золото.  Якби українці мали можливість сповна відкрити свої душі і робити те, що їм наділено Всевишнім, Україна стала б схожою на країну Сонця. Це була б райська земля, де панують добро, справедливість і щирість у стосунках між людьми. Ми дуже талановитий і працелюбний народ! Це у нас закладено своєрідним кодом наших пращурів.

Співрозмовниця радить хоч інколи знаходити час для того, щоб заглибитися у народні традиції, простіше кажучи, оглянутися назад.

- Нам передано від предків краплинки таланту і доброти, - по-філософьки розмірковує майстриня. – Ми маємо зробити так само. Щоб не обірвалася ниточка традицій.

Співромовниця шкодує, що є люди, серця яких байдужі до того, що прийшло до нас з глибини століть. Каже, ті ж писанки чи витинанки, вишивка, різьба по дереву – це не просто роботи. У них «закодовані» глибокі символи. Треба тільки зупинитися на мить, забути про буденні справи і пройнятися відчуттям, що ти бачиш. А ще краще самому спробувати це зробити.

- Наші предки робили все для того, щоб захистити себе, своїх діток, свій край від злих напастей, - каже майстриня. – У писанки, витинанки, різьблення вкладали частинку тепла своєї душі, тому кожен виріб був заряджений енергетикою. Відтак виконував роль оберегу.

Майстриня впевнена, що тисяча її витинанок і писанок, багато з яких розійшлися по світу, у ці тривожні для країни дні виконують роль оберегів рідної землі і її громадян. Майстриня вірить у їхню силу впливу на людей так само, як у це вірили предки. Пані Оксана розповіла декілька випадків, коли люди свідомо бралися за виготовлення витинанок. У когось це може викликати усмішку. Мовляв, у наш вік атома й космосу говорити про силу впливу звичайної витинанки чи писанки, м’яко кажучи, не зовсім правильно. Але ж не ми починали традицію, не нам її обривати.

{photo_gallery id=4419|}

Третій у світі музей витинанки

- Витинанки у формі хреста ставили при вході до оселі, - каже майстриня. – Їх можна було побачити на вікнах і дверях. Щоб на поріг не ступав незваний гість. А печі оздоблювали вирізаними півнями, їх також малювали фарбами безпосередньо на стіні. Півень своїми крилами сполохував нечисть. А коли він співав, то від його крику ховалися відьми і вурдалаки. Півень кликав до оселі ранок нового дня.

За словами майстрині, витинанки відображали побут, щоденні заняття людей. Їх наклеювали на сволок колиски, щоб оберігати немовля. Були вони і на мисниках, навіть біля образів. Люди вкладали у них свої мрії, сподівання, бажання – все те, чим жили, чим були сповнені їхні душі.

- Зверніть увагу, - каже майстриня. – У жодному виді образотворчого мистецтва українців не знайдете знаків, чи символів, які б свідчили, що в їхніх душах криється щось лихе. На словах вони ще могли сказати щось спересердя на чиюсь адресу. Але у символіці такого ніколи не відображали. Це ще одне підтвердження сердечної доброти і щирості нашої нації.

Пані Оксана розповіла, що у давнину у витинанки майстри найчастіше вкладали свої бажання. Однак відомі випадки, коли за них бралися люди, які не були майстрами. Але вони вірили у силу знаків, закодованих у народному ремеслі, яким є витинанка.

- Якщо дочка засиділася у дівках, витинанку вирізали усією сім’єю, - каже майстриня. – Для цього треба було виконати певні символи у паперовій витинанці. У наш час стверджують, що думки мають здатність матеріалізуватися. У давнину навряд чи знали такі складні слова. Але вірили так само, як і ми, в те, що треба перейматися сокровенними бажаннями, самим наближати їх певними діями, і вони неодмінно збудуться.

Крім написання картин, виготовлення витинанок і писанок, пані Оксана підготувала ще й поетичну збірку. У віршованих рядках передає свої відчуття. Ім’я майстрині відоме далеко за межами краю і навіть держави ще й тому, що вона створила у місті над Дністром музей витинанки. Це перший в Україні і третій у світі музей, де зберігаються такі незвичні вироби. Оксана Городянська організувала фестивалі витинанки. Спочатку всеукраїнські, а потім вдалося провести і перший міжнародний.

- На нинішній травень планували другий міжнародний фестиваль витинанки, – каже майстриня. – Однак ті події, що відбуваються в Україні, не дадуть можливості це зробити. Будемо сподіватися на кращі часи.

До речі, у Могилеві-Поідьському є навіть пам’ятник українській витинанці. Будете у цьому місті, запитайте, де площа перед Будинком культури. Саме там встановлений символ витинанці – вікодавньому нашому ремеслу, що чарує красою і служить оберегом.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.