Сергій Притула: «Багатьом людям я взагалі порадив би ніколи не жартувати»

Сергій Притула: «Багатьом людям я взагалі порадив би ніколи не жартувати»
Відверта розмова. У ексклюзивному інтерв’ю для RIA телеведучий розказав про те, скільки Притул живе у Калинівському районі Вінницької області, як зараз виховує сина, про яке телешоу мріє, які дивовижні маловідомі місцини відкрив в Україні, як задовго до війни, на сході України оголосив бойкот російським товарам і яка подія 2007 року стала переломною у його житті

25 червня, 15.00, Вінниця, студія-бар «City» - за столиком на літній терасі Сергій Притула відписує повідомлення для своєї сторінки у Facebook, що назбирав гроші на тепловізор для бійців і закликає усіх долучитися до чергової закупки спорядження для снайперів і підводників. Через чотири години вінничани зустрінуть його та інших учасників гумор-шоу «Вар’яти Шоу» аншлагом і шаленими оплесками. Зі сцени він сипатиме жартами, розважаючи усіх кумедними розповідями, і зовсім іншим буде під час інтерв’ю.

- Вибачте, що трішки про сумне... Я ж маю бути на позитиві, у вас же має бути веселе інтерв’ю, - після двох годин спілкування говорить телеведучий.

З надривом і болем він коментує нинішні настрої бійців у зоні АТО та затягування розслідування розстрілу Небесної сотні, з гордістю і сумом згадує загиблого 10 років тому батька, сором’язливо розповідає про власні вірші, які з часом неочікувано для нього самого стають «пророцтвами», сяє посмішкою, говорячи про сина та улюблені місця для відпочинку, та має свої закриті теми, на які не любить говорити…

Відео дня

Сергію, ваш батько народився на Вінниччині. Часто буваєте на його малій батьківщині?

- Ні, востаннє там був давно. Хоча у Корделівці Калинівського району, де батько народився і виріс, досі живе частина його родини - Притули і Поязди. Тато у свій час закінчив Вінницький політех, коли одружився з мамою, отримав державне скерування в село Мартинівка Канівського району на Черкащині, а перед народженням мого старшого братика вони переїхали у Збараж Тернопільської області - поближче до маминих батьків, що жили у Вишнівці. Там батько прожив усе життя - аж до 2005 року, коли, на жаль, Боженька покликав його в світи кращі… Зараз у Вінниці живе багато його колег зі світу автодору, де батько працював останні 15 років, і його близький друг, з яким вони разом ділили кімнату в гуртожитку. У мене у Вінниці теж друзів вистачає - це, в першу чергу, Олег Збаращук і Вітя Бронюк, у якого сім років тому я був ведучим на весіллі. Я тоді ще в «Камеді» працював, то Бронюк навіть якісь гроші за то давав, бо контора не хотіла відпускати. Мені після того завжди було соромно, тому що коли я про щось просив Вітю й Олега, вони мені ніколи не відмовляли, а незабаром у нас знову буде дуже приємна співпраця. Так що із Вінницею я маю чимало приємних асоціацій. За останні 10 років місто сильно змінилося. Зокрема, відчув, як трішечки давить жаба, коли був на інтерв’ю у телестудії, яка знаходиться в міській раді. Бачиш той прозорий офіс, як усе впорядковано, немає ніякого хаосу, ніхто не стоїть в чергах - і розумієш, що місто рухається правильним шляхом.

У 2007 році ви з Машею Єфросиніною, Григорієм Чапкісом та іншими зірковими колегами приїжджали у Вінницю з виставою «Допомогти так легко, або Звідки беруться діти?» Що дав вам той досвід і чи ще отримували пропозиції грати в театрі?

- Пропозиції були - режисер Віталій Малахов потім пропонував з’являтися на сцені Театру на Подолі, але я не мав часу та й, відверто кажучи, хоч грати у виставі - велике задоволення, та співставлення затраченого часу і отриманого прибутку неспівмірне. Але участь у тій антрепризі дала мені дуже великий поштовх до того, чим я зараз займаюся. У 2007 році я аж занадто не переймався долею людей, які мене оточують. Ми ж тоді збирали гроші на добудову трьох дитячих будинків сімейного типу. Я заїхав в один з них, в якому пара за 50 років виховувала 25 дітей віком від двох місяців до 16 років, половина з яких навіть документів не мала - двомісячну дитинку знайшли в свинарнику… На моє запитання, як ви справляєтеся, чоловік відповів, що то люди з села, то церква поможуть, а недавно бізнесмен дав 300 доларів, за які можна купити на місяць круп і макаронів для дітей. А напередодні вночі я баксів 500 в казино програв. Після того, що почув, так сильно вдарило обухом по голові! Ти просто думаєш: якою ж, Сергій Дмитрович, потрібно бути скотиною, щоб так бездумно тринькати гроші в той момент, коли поруч є хтось, хто може за них вижити. Для мене це був дуже сильний переломний момент! Після того я почав займатися кількома дитячими будинками, згодом з’явилися багатодітні сім’ї, інваліди, яким почав допомагати. Коли на День святого Миколая ти одягаєш дитячий будинок в теплий одяг, те задоволення, яке отримуєш, стократно перепльовує тимчасові сплески радості від перебування у розважальних закладах! Зараз радію, що вдалося проплатити відпочинок у Зарваниці для дітей, вивезених з Донбасу, адже останнім часом дуже важко займатися кількома фронтами одночасно: і дітьми, і армією. На жаль, в пріоритеті зараз саме солдати. Дуже мрію про той час, коли війна закінчиться і я зможу нарешті перенаправити вектор своєї благодійної діяльності туди, звідки все починалося.

Для свого власного сина ви - строгий батько?

- Усе в міру. Але категорично не дозволяю обманювати. Обман неприпустимий! Я сам своїх батьків старався не обманювати. Пам’ятаю, коли якось приніс зі школи трійку - чи не сказав, чи замалював у щоденнику, тому що мені було краще принести два, ніж три чи чотири. Коли була двійка, батьки знали, що вона не за знання, а - за поведінку, а якщо отримав три - значить не довчив. А що тобі заважало, ти що обкладений трьома дітьми і не маєш часу на те, щоб вчитися? Були абсолютно аргументовані претензії за слабкі оцінки. Але тоді я не сказав і набрався такого сорому, коли мама мені дорікала, що я її обманув! Це було страшенно… До свого сина зараз я вимогливий, але у нас з Дмитром - чудові стосунки і зараз я дуже тішуся його віком. У нас у «Вар’ятах» майже всі мають дітей віком від дев’яти днів - у нашого гітариста 14 червня народилася донечка! - до 12 років у Владзьо. Тож є можливість порівняти. Коли я після тижня гастролей приїжджаю додому, Дмитро як вискочить мені на шию, як мене обцілує, як по мені лазить - можна просто задихнутися від тої любові і радості! А дивишся на стосунки нашого Владзьо з сином, то вже інша історія: Петрусь - вже стриманий юнак, не стане з батьком обійматися й цьоматися. Тож зараз я дуже тішуся, що мого малого ще два-три роки вистачить на всі ті ніжності, бо коли стане старшим хлопчиком, буде того соромитися, як і я соромився в якийсь момент обійняти батька. Все в житті закільцьовано, йде по спіралі - від батьків до внуків. Я сподіваюся тільки, що коли мій син виросте, не буде на мене лихий через те, що найперші роки його дитинства я багато часу не був поруч. Я не бачив ні перший зуб, ні перший крок, тому що постійно був на зйомках і гастролях. Але я знаю, нащо це роблю - аби син не набивав гулі на лобі там, де набивав їх я. Мої батьки не могли мені дати роботу, машину, квартиру і грошей. Вони мені дали освіту і виховання - і мені цього вистачило, щоб мати те, що є зараз. Але, як мінімум, років п’ять свого життя я вгробив на те, щоб здобути первинний матеріальний фундамент, від якого потім було легше відштовхуватися. Дуже важко одночасно будувати кар’єрні драбини, займатися накопиченням капіталу і самовдосконаленням. Зараз я просто хочу, щоби моя дитина, коли підросте, спала свої законні шість-сім годин на день, а не як його тато - дві-чотири впродовж 12 років.

У сьомому класі ви писали гуморески. Яку з них пам’ятаєте?

- Це трішечки піар-відділ «Нового каналу» нафантазував, адже я писав не гуморески, а - оповідання. То була фантастика про космічного пілота, якого підбили і він впав у Вишнівці. А ще написав сорок сторінок про пригоди школярів на теплоході, який плавав десь по океану. Але коли мій брат Василь, старший за мене на три роки і дев’ять місяців, знайшов той зошит і почав бігати з ним, читаючи все вголос, я страшенно засоромився і роздратувався. Щоб мені більше не робили боляче, у хліві той зошит спалив. Кажуть, що рукописи не горять, але, повірте мені, на гної вони горять красивим синім полум’ям! Зараз я теж пописую - і не тільки в контексті гумористичного контенту для «Вар’ятів». Пишу вірші. Це соціальні історії, регулярний крик душі. Мені часто закидали, що у 2009 році, виступаючи у «Камеді», я сказав пророчі рядки про Крим. А три роки тому я написав пісню з приспівом: «Віктор Федорович, якби ви знали, як ви нас всіх вже задовбали. Ви би не їли, ви би не спали, ви б сіли в літак і просто тікали…» Зараз те, що пишу, зазвичай лягає на поличку, лише часом можу показати все своїм друзям. Півроку тому я написав вірш «Небесна гвардія», показав його Жошці, який співає у «Вар’ятах». З нашим гітаристом Сергієм Полупаном вони зробили пісню, але, чесно кажучи, я встидаюся десь її показати чи заспівати. Скажу відверто - боюся, що душевні пориви, викликані усіма подіями, будуть сприйняті в нашій країні, як чергова спроба попіаритися на стражданнях. Я довгий час займався благодійністю не публічно, тому що не встигнеш приїхати в дитячий будинок, як тебе вже звинувачують, що ти приїхав піаритися на онкохворих дітях. Тому, коли я в грудні минулого року на Миколая привіз у львівський дитбудинок колонки й апаратуру, виставив фотки у соцмережу і так і написав: «Щось я довго на дітях не піарився. От, будь ласка, піарюся…» - вже й не знав, як інакше нівелювати подібні речі.

Яку фразу з вами написаних зараз хотіли би бачити здійсненою?

- Зі своїх - не пригадаю. Але я би хотів, щоби в кожній школі на вході була написана фраза: «Рабів до раю не пускають!» - вона висіла на сторінці в соцмережі в Устима Голоднюка - 19-річного хлопця зі Збаража, сина мого вчителя фізкультури, який на Майдані отримав від снайпера кулю над правим оком і пішов на той світ. Про це мають пам’ятати усі, тому що люди без гідності, які готові, щоб на них їздили - чинуші - ніколи успішної країни не побудують.

Ви підтримуєте бойкот російських товарів?

- А я з нього ніколи й не злазив! Мені ніколи в голову не приходило купити російський автомобіль чи пити несмачне пиво «Балтика», якщо у доступі є «Микулинецьке» та «Опілля». В переліку того російського, що я міг придбати, був лише газ у плитці, і то два роки тому я його благополучно відрізав, перейшовши на електричну плитку.

З Юрієм Степановичем після розіграшу «95 Кварталу» ви помирилися?

- З Юрієм Степановичем ми не можемо сваритися, адже разом далеко не один раз відкатали в АТО, а туди не їздиш із людьми, яким не довіряєш і не відчуваєш плеча. А по-друге, з хлопцями з «Кварталу» я знайомий з 2001 року. Я робив їм концерти у Тернополі і трішечки по Західній Україні. Коли телефонував Володі Зеленському і просив відрядити частину своїх людей на якийсь з проектів, у якому задіяний, вони мені ніколи не відмовляли. У «Кварталі» є чимало людей, яких я надзвичайно поважаю: Лєна Кравець і її чоловік Серьожа - унікальні люди, Вадим Переверзєв - просто талантище кварталівське, Валера Жидков - я сильно люблю цих людей і зла тримати не приходиться. Просто, вважаю, є теми, які краще не чіпати.

А вам своїми жартами доводилося когось ображати?

- Я ненавиджу розіграші і стараюсь нікого своїми жартами не ображати. Я іноді ненавмисно своїм гумором міг зробити людям боляче і, слава Богу, вистачало мізків вибачитися за такі речі. Одного разу у нас на «Педан-Притула Шоу» у гостях був Мітя Хрустальов - колишній пітерський КВНник, ведучий «Comedy Woman». У нас була тема про громадянські шлюби, а в нього протягом десяти років були стосунки з однією дівчиною, але цей громадянський шлюб закінчився нічим. Я звинуватив його в жартівливій формі, мовляв, ти, чувак, просто боїшся відповідальності, треба було одружитися, завести діточок. Мітя так потускнів в цей момент і каже: «Дети же не всегда получаются, только потому что этого хочешь». І я себе в цей момент відчув таким лайном… У час коли кожна п’ята пара на пострадянському просторі не може мати дитину, це було настільки негарно з мого боку. Я потім перед Мітею довго вибачався. Це приклад того, як можна щось ляпнути, не подумавши… Багатьом людям я взагалі порадив би ніколи не жартувати. Дуже багато людей вважають, що мають почуття гумору і навіть не уявляють, якими ідіотами виглядають при спробах жартувати. Їм дуже щастить, що їх оточують люблячі люди, які їх шкодують і вибачають. Я не впевнений, що гумор - щось таке, що можна в собі виплекати, скоріше - з цим народжуєшся. Хоча у кожного свої мірила того, що смішно чи доречно. Ми, «Вяр’яти», наприклад, на виступах жартуємо про священиків, а хтось після виступу може підійти і сказати: «Ви що?! То не можна! То ж священик». Та чим він від нас відрізняється? В більшості випадків - лише тим, що ходить в чорній рясі з хрестом на пузі. Чому я не можу жартувати, коли сам бачив, як попи напиваються в піст?! Приходиш на корпоратив до бізнесменів, які прикормлюють якогось попика, побудували йому церкву і він на радостях так ухандохується, що йому не вистачає тільки кадила, щоб фаєр-шоу влаштувати. Я вважаю, що маємо повне право висміювати ті чи інші недоліки суспільства чи окремо взятих людей. Єдине, над чим я особисто не жартую - це фізичні вади людей. Вони не винуваті у своїх проблемах і жартувати з цього - це ницість.

Ви були ведучим і учасником багатьох телешоу. Де ще б хотіли себе спробувати?

- У мене, як у кожної людини, яка працює на телебаченні, є мрія мати власний варіант лейт найт шоу. Цей розповсюджений у Штатах і Британії формат аналітично-гумористичної передачі, коли з гумором говорять про серйозні речі, в Україні все ніяк не з’явиться. Були спроби, як то «Вечірній Київ» «95 Кварталу», «15 минут до завтра» Паши Шилько та наше «Педан-Притула Шоу», проте все це було не до кінця лейт найт шоу. Я знаю, як все має бути втілено, але я - трішечки забобонний чоловік, тому поки розказувати ні про що не буду (посміхається).

Ви є головою неофіційної профспілки «Нового каналу». Що входить у ваші обов’язки?

- У нас на каналі немає профспілки, але я - нелегітимний її голова. Сам себе поставив керівником, а на каналі ніхто не противився. Я категоричний прихильник того, щоб час від часу відбувався тімбілдінг, адже людей завжди потрібно мотивувати і заохочувати. З «Вар’ятами» у нас в цьому плані все чудово. От 22 червня у мене був день народження, тож 21 червня після виступу у містечку Чортків на Тернопільщині всі стрибнули в бус і поїхали в Карпати. Я на три доби зняв будиночки, оплатив обіди й вечері. Всі хлопці взяли своїх дружин і дівчат, ще доєдналося кілька друзів і ми мали три дні fine joy satisfaction. Винайняли купу квадриків і каталися по горах - всі в багнюці, зламали один квадроцикл, у якого відвалилося колесо, але це - пригода. Ми разом переживали ті чи інші емоції, підіймалися на гори, купалися в озері - це дуже об’єднує людей. Коли ти весь час працюєш, як кінь, в якийсь момент потрібно випустити пару, видихнути, поговорити на якісь інші теми, окрім роботи. І вряди-годи я намагаюся своїх хлопців балувати, тому що вони - класні, я їх дуже люблю і вони на це заслуговують, як і їхні мудрі дружини, які витримують таких чоловіків. Так само в контексті «Нового каналу» у нас є невеличка група - сім’я «Підйому». 27 травня 2011 року був останній випуск «Підйому» у складі Педан-Притула-Фреймут. З тих пір кожного року двічі на рік всі люди, які робили цей проект, включаючи режисерів, операторів, продюсерів і ведучих, збираємося в кінці травня пом’янути «Підйом», а в грудні вітаємо один одного з прийдешнім святом Нового року. Але це 25 чоловік, а на «Новому каналі» працює чотириста. Телевізійний процес - це справа вельми нервова, тому двічі на рік я намагаюся скерувати усіх в русло відпочинку. Часи такі, що гусарити дуже не приходиться, тому викручуємося з того, що є. Наприклад, неподалік від нашого каналу є паб, що дуже friendly до нас. Я балакаю з адміністратором, пояснюючи, що гроші за оренду краще передамо на АТО, на сьому вечора бронюю всі столики, а потім роблю розсилочку, що голова профспілки «Нового каналу» повідомляє, що такого-то грудня всім зібратися там-то й там, кожен платить за себе, їжте, пийте - що хочете. Головне - що місце знайшов, а дівчата з промо-відділу віднайшли 2000 гривень, за які я домовився з групою, яка нам три виходи по 40 хвилин відлабала. Тобто з мінімальними затратами робимо максимум задоволення.

Літній відпочинок вже спланували?

- Найближчих два місяці я нікуди не вирвуся, а на початку вересня, якщо все буде окей, спробую втекти у Тбілісі. Я обожнюю Грузію і це місто, яке вже знаю вздовж і поперек. Рекомендую усім українцям побувати в Тбілісі. По-перше, тому що там красиво. По-друге, тому що історії про грузинську гостинність не з пальця висмоктані, а правдиві. По-третє - грузини українців на руках носять, там таке враження, що нас більше люблять, ніж в нашій країні. А по-четверте, це на порядок дешевший відпочинок, ніж в Одесі - навіть з урахуванням авіаперельоту.

А які цікаві місцини ви порадите в Україні?

- Я вже чотири роки відпочиваю в селі Волосянка поблизу гори Захар Беркут, де є чудовий бутик-готель «Вежа Ведмежа». Кращої місцини для відпочинку в українських Карпатах я ще не бачив! Часто буває, що відкривається заклад, є класним рік-два, а потім власник вирішує: «А чого я буду щось придумувати? І так люди йдуть». І тільки людина так подумає - все, його бізнесу капець. А у Володі все інакше: завжди затишно, тихо, дуже гарний контингент відпочиваючих - дорослих інтелігентних людей, яким не треба фотографуватися з Притулою. А ще там безвідмовний ресепшн - немає такого, що ти щось попросив і це не зроблено. Я сам - колишній офіціант і розумію, як це важливо виконати забаганку гостя твого закладу, тому від Сергія Дмитровича там люди завжди отримують дуже хороший чай. Також люблю бувати на Закарпатті в селі Лумшори - це прекрасна місцина, щоб зваритися в чані в сірководневій водичці і після того стрибнути в гірський потічок чи сходити скупатися під водоспадом, коли тобі на плечі падає купа води. У Тернопільській області я завжди рекомендую для відпочинку Джуринський водоспад. А під час нинішніх гастролей «Вар’ятів» відкриттям для мене стало місто Жовква, що розташоване у 20 хвилинах їзди від Львова. Я вперше був там з концертом, приїхав - і отетерів! Тому що такого архітектурного ансамблю в центрі міста рідко, де зустрічав. Кам’янець-Подільський - крутий, але центр Жовкви мені взагалі нагадав поєднання Мілану і Кракова в мініатюрі: по периметру архітектурний ансамбль прикрашений прекрасними храмами, а всередині відкрита величезна площа. Може, трішки занедбано, трішки не доглянуто, десь треба заштукатурити, але це неймовірно красиво. Люди, які їдуть подивитися на замки в Чехію і Німеччину, перед тим не приїхавши у Львівську та Тернопільську області, роблять велику дурницю. Якби внутрішній туризм у нас був на такому рівні, як в нормальних країнах, то не було би того, що зараз маємо на сході. Тому що 24 роки людей пічкали якимись фобіями і легендами про східняків і західників, а якби люди їздили з одного регіону в інший по програмі доступного внутрішнього туризму, всі страхи миттю б розвіялися. Скільки на початку 90-х в нас було дітей з Донбасу, Криму, Одеської, Миколаївської, Херсонської областей, які приїжджали на Західну Україну на різдвяні свята, дивилися на ті колядки, вертепи, щедрування, а наші дітки їздили до них на море. А потім якась сволота це все обрубала: вже з кінця 90-х не пам’ятаю великої кількості приїжджих. Але більше ніж переконаний, що те покоління, яке виросло, буваючи в різних регіонах, зараз з автоматами не бігає, бо переконалося, що там немає ніяких бандер і фашистів з кривавими руками, а є люди, які колядують, щедрують і співають українську пісню. Це велика проблема, що люди з Черкас ніколи не бувають у Хмельницькому, що люди з Вінниці дуже рідко їздять в Миколаїв, жителі Миколаєва не розуміють, якого біса забули в Чернігові, а люди з Сум не їздять у Кіровоград. Це велика проблема, що ми не маємо контакту між собою, тому зашореність людей у окремо взятих регіонах нікуди не зникає. Нам пора починати обмінюватися файлами!

 

 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.

Коментарі (3)
  • Башинська Ірина

    Про Жовкву він вже перегнув:) та й у нас поляків більше ніж українців
  • Andriy Osadtsa

    Сірому велика пошана! Таких людей побільше!
  • Анонім

    От все добре, але шкода, що Балтику не п'є, бо в Україні то пиво виробляється вже давно)))
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Вінниці за сьогодні
08:53 Ворожий безпілотник здетонував біля житлового будинку на Вінниччині 08:30 Що таке вініри? Де їх встановити у Вінниці (партнерський проєкт) 08:17 Сьогодні відзначають День фокусника. Історія, заборони та прикмети 29 березня 21:11 В Україні планують закрити майже всі сільські школи Від читача 00:11 Учні з Вінниці здобули призове місце на Таборі підприємництва у Львові 20:17 У Козятині чоловік осквернив Меморіал полеглим воїнам 19:46 Під час спільного застілля донька побила батька сокирою 19:15 Екстремальна їзда на даху Range Rover: як поліція покарала «каскадерів» photo_camera 18:27 «Патрульний мало не зашпортнувся з TruСАМ у руках». За що поліцейські покарали подружжя військових офіцерів? 18:21 До яких лікарів можна звернутися без електронного направлення? 17:58 Зібрали 66 тисяч гривень на ЗСУ. В техколеджі відбувся благодійний бал в стилі 60 – 70 років photo_camera 17:23 Родинам полеглих військових у Вінниці вручили державні нагороди, присвоєні захисникам посмертно photo_camera 16:46 ТОП 3 ідеї, як відсвяткувати день народження сучасного підлітка у Вінниці (партнерський проєкт) 16:19 Сьогодні у Вінниці завершують опалювальний сезон 15:30 Що таке шале? Про затишні будиночки на природі та хто їх будує (Новини компаній) 15:21 З палаючої квартири на вулиці Дачній у Вінниці врятували чоловіка 15:15 Власна справа від 100 тисяч гривень: який готовий бізнес можна придбати у Вінниці photo_camera 14:24 Чемпіон підняв гирю 220 разів. В області визначили найкращих спортсменів серед аграріїв 14:14 У лабораторії виготовляли кілограм амфетаміну на місяць і збували через мережу клієнтів у Вінниці play_circle_filled photo_camera 13:20 Напівфабрикати: шкода чи користь? (партнерський проєкт)
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Ваші відгуки про послуги у Вінниці Ваші відгуки про послуги у Вінниці
keyboard_arrow_up